У чому злочин і кара Родіона Раскольникова?
«Злочин і кара» – один з найкращих романів Достоєвського. Створювався твір в умовах страшенних злиднів. Він складається із шести частин з епілогом. Одна частина – опис героя Раскольникова і його шлях до злочину. Решта п’ять розповідає про те, як він мучився, страждав через те, що накоїв.
Петербург у романі – «дійова особа». Образ міста стає символом страшного світу, де бідному і слабкому нема порятунку, де все продається і купується. За думкою Порфірія Петровича, «середовище» для злочину має велике значення. Раскольников, який живе
«Незвичайна» людина має право дозволити своєму сумлінню переступити через «інші перепони». Можна йти до своєї мети і без жертв. Але якщо і проллється безвинна кров за давній закон, то Родіон Раскольников не заперечує. Перші зберігають світ і збільшують його кількісно, другі зрушують світ і ведуть його до мети.
Раскольников довго розмірковує, на який бруд спроможне його серце. Він відкидає погані думки, думає, що це від недоїдання. А після прогулянок
Упродовж роману герой веде боротьбу із самим собою. Він мучиться, чи правильно вчинив? Після злочину тяжко захворів. Муки сумління і страх переслідують Раскольникова. Нарешті він зрозумів, що скоїв убивство, щоб дізнатися: «Вошь ли я, как все, или человек? Смогу ли я преступить или не смогу? Тварь ли я дрожащая или право имею…»
Після всіх страждань Раскольников іде на сповідь до Соні. Він прийшов до матері, цілував їй ноги. Попрохав вибачення у Дуні. Останні слова Раскольникова: «Я постараюсь быть и мужественным, и честным всю жизнь… Я не осрамлю вас», – запевняють нас в тому, що він стане чудовою людиною.
Варіант 2.
Роман «Злочин і кара» – один з найкращих романів Достоєвського. Він приніс письменнику всесвітню славу. Створювався роман в умовах страшенних злиднів. Робота над ним почалася за кордоном, звідки великий романіст писав своїм друзям розпачливі листи: «Сиджу в готелі, кругом в боргах, грошей нема усе серце моє з кров’ю поляже в цей роман. Я задумав його в каторзі, лежачи на нарах, у важку хвилину смутку…»
«Злочин і кара» – це роман з шістьох частин та епілогу. Одна частина – це опис героя Раскольникова і його шляху до злочину, і п’ять частин про те, як він мучився, страждав через свій злочин. Він знімає квартиру, яка «більше походила на шафу, ніж на квартиру». Друг Разуміхін казав: «Яка у тебе погана квартира, наче домовина». Його хазяйка вже два тижні не давала йому їсти, грошей у нього не було, він був погано вдягнений. За навчання платити нічим, і він пішов з університету.
Петербург в романі – «действующее лицо». Образ міста ускладнюється, стає символом страшного світу, де бідному і слабосилому нема порятунку, де все продається і купується.
За думкою Порфирія Петровича, «середовище» багато чого в злочині значить. Раскольников, який живе в такому середовищі, приходить до переконання, що люди поділяються на «звичайних» і «незвичайних». «Обыкновенные – это «материал, служащий единственно для зарождения себе подобных»».
Вони повинні слухатись. «Незвичайна» людина має право дозволити своєму сумлінню перейти через «иные препятствия». Він вважав, що всі великі люди, які мають дар чи талант, повинні сказати «в середовищі своєму нове слово». Можна йти до своєї мети і без жертв. Але якщо і проллється безвинна кров за давній закон, то він цього не заперечує. Перші зберігають світ і збільшують його кількістю, другі рухають світ і ведуть його до мети.
Раскольников довго думає: «Тварь ли я дрожащая?»; роздумує: «На какую грязь способно, однако, моє сердце?» Він жене від себе жорстокі думки, думає, що це «від недоїдання», «просто фізичне розладнання». А після прогулянок брудними вулицями, «посещения распивочной» і випадково підслуханої розмови, яка співпадає з його думками – «не загладится ли одно крошечное преступление тисячами добрих дел?», «Сто спасенних жизней из-за смерти одной вредной, злой старушонки?» – він став готуватись до злочину. Хоч він і хвилювався, і відкладав свій план, та все ж хотів довести собі й іншим, що він «не тварь дрожащая», а природжений «властелин судьби».
Злочин було скоєно. Протягом роману Раскольников веде болючу боротьбу з самим собою. Він мучиться, чи вірно вчинив? Після злочину він тяжко захворів, і, якби не Разуміхін, невідомо, що було б з головним героєм. Муки сумління і страх переслідують Раскольникова: «Сквозь возбужденное состояние духа уже проглядывало страшное бессилие».
І тоді зрозумів, що він не Наполеон, а «убил для себя одного», щоб узнати, «вошь ли я, как все, или человек? Смогу ли я преступить или не смогу?»
Мені сподобався герой роману Раскольников тим, що після всіх страждань він іде на сповідь до Соні: «…тем вот и начал, что прощення прошу». Прийшов до матері, цілував їй ноги, «и оба обнялись, плакали». Попрохав вибачення у Дуні і хвилювався за матір, «не відходив від неї весь час». І останні слова Раскольникова: «Я постараюсь быть и мужественным, и честным всю жизнь…», «Я не осрамлю вас» – запевняють нас в тому, що він стане іншою людиною.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)