Моє ставлення до Родіона Раскольникова та його “теорії”

Родіон Раскольников був надто чуйною людиною, аж до самозречення. Ми знаємо це, бо на його суді були свідки, які це засвідчили, наводячи конкретні приклади. Я не хочу їх тут переказувати. Однак це не перешкодило Родіонові вчинити саме так, як він вчинив. Бо у нього була теорія, яку він вважав за правильну і хотів довести. А звідси і його експеримент.
Родіон Раскольников до того ж мав нові ідеї у суспільних науках, де всі експерименти ставляться на людях. (“По закінченні експерименту піддослідні тварини були забиті”). Маю підозру, що скрутне

матеріальне становище не було головним рушієм досліду Раскольникова. Якби це було так, він би забрав награбоване майно, яким би знервованим він не був. Та не гроші йому були потрібні….Не згодні? Ну, нехай буде по-вашому, але не тільки гроші. Просто науковець перевіряв на собі істинність своїх припущень. Ми всі знаємо, як прірва кличе до стрибка, і якщо ми здорові, то протистоїмо цьому почуттю. Але якщо з огляду на якісь обставини наш опір стає меншим, ніж спокуса, ми стрибаємо… тобто робимо свій експеримент.
Що у гіпотезі Раскольникова стосувалося саме його? Перш за все, він не міг ставити експеримент на іншій
людині, бо треба було з’ясувати, чи є він, колишній студент Раскольников, надлюдиною. Будь-який, позитивний чи негативний, результат, отриманий на іншому піддослідному, нічого не дав би, бо характеризував би піддослідного, а не Родіона.
Хворобливий стан, у якому перебував головний герой, зменшив гальмівні процеси у мозку Раскольникова, так, як це робить алкоголь. “Що в тверезого на умі, те в п’яного на язиці”. Але лихоманковий стан аж ніяк не позначився на інтелектуальній діяльності. Убивця добре розпланував і навіть зробив “пробу” свого злочину, він винайшов засіб заховати сокиру, але в той же час усвідомлює жахливість цього вчинку. Вважаю, не безумець робить цю справу, а людина проникливого розуму. І ось справу зроблено, і Порфирію Петровичу не знайти речових доказів.
Слідчому тут нема чого робити, він звик до вбивств із ревнощів, із корисливою метою. А тут науковий експеримент – жодних підстав для злочину. Перед нами злочин, який буде розкрито тільки в разі зізнання самого Родіона Романовича. Деякі люди співчувають йому через ті моральні тортури, які він змушений пережити, коли з’ясувалося, що він не надлюдина. Так, він справді страждає, але що мені до того? Бо ж і йому нікого не шкода, і він нікому не співчуває. Скільки бачимо його у романі, він завжди когось тиранить, наприклад нещасну Сонечку. Знов експеримент? Повторюю, його мучить не совість за двома загубленими душами, які б вони не були, а розчарування в собі.
Раскольников не викликає у мене не те що захоплення, а й просто симпатії і співчуття. Кожна людина має право на власну думку, та перш ніж втілювати її в життя, треба заздалегідь продумати: чи не буде ця робота небезпечною для сьогодення, а ще більше для прийдешніх поколінь.
Цього не робив і не хотів робити Раскольников. Ну, і як я повинен ставитися до таких людей?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Моє ставлення до Родіона Раскольникова та його “теорії”