У чому полягає морально-етичний пафос новели І. Франка “Сойчине крило?”
Новела І. Франка належить до пізньої творчості письменника. До твору автор надає підзаголовок “Із записок відлюдька”, який дуже чітко характеризує характер твору. Проблематика цієї поеми порушує не просто проблему нещасного життя чи невдалої любові конкретних персонажів, вона зачіпає проблему взаємовідносин в суспільстві і людського життя взагалі.
Головний герой Массіно після своєї невдалої спроби з’єднатися зі своєю коханою стає відлюдьком, повністю свідомо відмежується від оточуючих його людей та ховається за витворами
Зовсім не випадково дії новели відбуваються у передноворічний час, у час, коли все людство готується до свят і незважаючи на життєві негаразди радіє приходу нового року. Новорічний час у творі дуже вдало символізує зміни у житті героїв твору, зміни у житті людства.
Так само, як і Массіно, втікає від власного життя і його наречена Манюня, тікає від власного кохання в тихому лісі в галасливий вир життя злочинців. Тікає вона тому, що, на її думку, Мессіно не вірить у її кохання і не відповідає на її почуття так, як вона того бажає. Але скоріш за все обидва герої драми по справжньому кохають один одного, та кожен з них залишається глухим до свого коханого і прислуховується лише до себе.
Новела являє собою досить своєрідне оповідання в оповіданні, бо в цих записках відлюдька головну сюжетну лінію складає лист-сповідь коханої Массіно, який і надає розповіді надзвичайну психологічну напругу, бо спонукає героя до мовчазного діалогу, який перетворюється у розмову двох душ, що настраждалися та змучилися. Спогади Манюні в цьому листі виводять Массіно з його ілюзорного світу, але той ще деякий час намагається протестувати, та врешті-решт підкорюється. І ось уже той, кого Манюня своїми пестощами та поцілунками усього за годину перехрестила у Массіно, той, хто вважав втечу коханої великою несправедливістю по відношенню до себе, той, хто на три роки замкнув серце і душу, заново переживає все своє колишнє життя.
Для того, щоб ще більше підкреслити свої почуття, Манюня у лист до Массіно вкладає сойчине перо, а друге залишає біля себе. Ці два пера символізують дві частини її душі, одна з яких летить до коханого, а інша залишається страждати далі. І саме та частина, яка опиняється в руках Массіно, попри його протистояння виводить героя з його слимакового, паперового існування в справжнє життя.
На прикладі героїв новели “Сойчине крило” І. Франко прагне показати, що будь-якій людині, незважаючи на всі життєві негаразди, лише деякий час можна прожити в вигаданому їй же самою світі, але все одно настане такий момент і з’явиться така вагома причина, яка змусить цю людину знову війти в світ реальний. Не слід жити для самого себе, не слід насолоджуватися своєю самотністю, бо це для людини протиприродно і таке існування немає ніякого сенсу. Лише життя ради чогось або ради когось має право називатися повноцінним та змістовним. На мою думку, саме в цьому і полягає морально-етичний пафос новели І. Франка “Сойчине крило”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)