Чому головний герой новели Василя Стефаника “Новина’ викликає суперечливе ставлення до себе?

Новела Василя Стефаника “Новина” має невеликий обсяг, лише дві з половиною сторінки, прочитав її я дуже швидко. Та вже тривалий час не можу заспокоїтись, серцем відійти від неї, бо вона глибоко стривожила мою душу, викликавши суперечливі почуття. Саме, мабуть, через неоднозначність цих почуттів я раз у раз повертаюсь думками до тих страшних подій, які змальовано у новелі. Вони видаються мені виразним відбиттям трагедії українського села кінця ХІХ – початку ХХ століття, узагальненням долі багатостраждального народу. “Людський біль

цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові”, – писав про себе Стефаник. Саме цей біль і пронизує кожний рядок, кожне слово “Новини”.
Те, що в основу новели покладено дійсний факт, посилює емоційне напруження. Ця обставина примусила мене дуже уважно вчитуватися у текст, аналізувати події, враховуючи кожну деталь. Думаю, саме ці деталі дають змогу сказати все те, що почував автор і його герої: “Їли хліб на печі… здавалось, що кістки в лиці потріскають”; дівчата не їли, а “глемедали” хліб, а їхні “Очі… як слово” – єдине, що мало вагу.
Такі ж художні деталі розкривають
тяжкий психічний стан батька, що замислив жахливе – вбити рідних дочок: “Почорнів”, “очі запали всередину”, “камінь давив груди” – ці подробиці досить промовисті. Навіть така деталь: чому очі запали? І влучна, виразна відповідь: бо дивилися не на світ, а “на той камінь, що давив груди”. Чи не тому мені важко визначити своє ставлення до Гриця Летючого, що заважають (а може, допомагають?) дати йому однозначну характеристику та оцінку його діям? Я бачу виснаженого, озлобленого злиденним життям батька, який не може прогодувати власних дітей. Свої страждання він переливає у гнів, а цей гнів далі виливає на своїх дівчаток: кинувши їм кусень хліба, Гриць потрясає хату страшними прокльонами, які пронизують серце холодом і страхом. Глибоке співчуття до нього змінюється осудом: хіба діти винні, що народилися і хочуть їсти? Та вони не реагували на батькові крики, бо кусень хліба забирав усю їхню увагу, “вони привикли”. Спочатку серце охоплює жах і жаль, а потім розумієш, що дочки вибачали несправедливий гнів батька, бо розуміли, що не зозла він кидає на них ті тяжкі прокляття.
Нарешті після свого страшного висновку “Мерці!” Гриць наважив ся здійснити свій намір; на його душі стало ще важче. Я відчув, як і моє серце охопив страх. Захотілося зупинити Гриця, застерегти від гріха, захистити дівчаток. Співчуття, відчай, осуд – все переплелося в моїй душі, що переймалася батьківськими муками. Можна безліч разів засуджувати батьківський злочин – дітовбивство, але не можна не рахуватися з тим, що відчай керує діями Гриця: у такий спосіб він рятує доньок від голодної смерті. Зрозуміло, що не злість виносить страшний вирок життю дівчаток, а скалічена нестерпним існуванням батьківська любов до них.
Однак не погоджується моє серце з таким висновком. Невже ніхто не міг запобігти лихові? За законами християнської моралі тільки Бог має право розпоряджатися життям людини, дарувати або відбирати його. Та, прочитавши “Новину” до кінця, переконуєшся, що за умов жахливої дійсності нехтування цими законами стає зрозумілим і навіть виправданим.
У цьому і полягає мистецька сила Василя Стефаника – неперевершеного майстра соціально-психологічної новели.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Чому головний герой новели Василя Стефаника “Новина’ викликає суперечливе ставлення до себе?