“Іntermezzo” – вершина майстерності М. Коцюбинського у жанрі новели

“Іntermezzo” М. Коцюбинського критики називають ліричним оповіданням. І це дуже влучна і справедлива характеристика. Адже у цьому творі письменник розкрив свою душу, висловив думки, почуття, які мучили його – свідка революційних і післяреволюційних подій 1905-1908 років. Жанр новели найбільше підходить для вираження найзаповітнішого, найболючішого.

Твір побудований як лірична сповідь автора, який страшенно втомився від жорстокого світу зла. Щодня йому доводиться зустрічатися з типовими для часів реакції явищами: катуванням і розстрілом

колишніх учасників повстання, засланням, ув’язненням, поліційним наглядом. Як відомо, М. Коцюбинський працював у статистичному бюро, усі дані про суспільні явища проходили через нього. Чи могло чуйне серце письменника спокійно реагувати на факти насильства над людиною, приниження і знущання з неї! М. Коцюбинський спробував хоч на деякий час покинути бездушне “залізне” місто і втекти подалі від нього, де є тільки природа з її величністю і спокоєм.

Цей автобіографічний факт і став поштовхом до написання новели. Весь її сюжет – це монолог автора, який шукає душевного відпочинку, заспокійливої гармонії

людини і світу. Але ж справа в тому, що подібної мети не можна досягти. Конфлікт між прагненням перерви – “іntermezzo” – і реальністю робить новелу напруженою, хвилюючою. Реальність, яка не дає авторові забутися, – це він сам з його громадянським сумлінням, відданістю народові, чиї болі і страждання ні на хвилю не залишають письменника.

Ось ліричний герой вирвався нарешті із залізних обіймів міста і вже насолоджується красою степу, лісу. Чарівні пейзажі приваблюють зоровими і слуховими образами. М. Коцюбинський як справжній художник слова дає нам відчути “шовк колосистої хвилі” і тепло літнього вітру, побачити “блакитні річки льону” і “зелений серпанок” ячмінних вусиків… А яка чудова пісня лилася з неба на землю – жайворонкова “симфонія поля”! Здавалося б, де ще відпочити письменнику, де набратися сил і натхнення для творчості, як не тут, серед нив і лісів?

Та знову виникають у пам’яті люди – “вороги й друзі, близькі і сторонні”. Це ж вони бентежили душу автора, голосно або мовчки благали про допомогу. Враження від природи не викреслюють згадки про Людське горе, від якого неможливо сховатися. Нарешті з’являється єдиний реальний образ – вже не уявний – селянина, який наближає розв’язку конфлікту. Письменник переконується, що його “іntermezzo” – примарна мрія втекти від суспільства. Він – митець і громадянин, отже, залишатися осторонь людських проблем не може. Його місце – серед нужденних і скривджених, серед тих, хто потребує чесного й сердечного слова письменника-захисника, письменника-пророка.

Як бачимо, “Іntermezzo” повністю відповідає вимогам жанру новели: у творі мінімум дійових осіб, конфлікт перенесений у душу ліричного героя, автор фіксує найтонші його переживання і переконує в правильності його остаточного вибору – повернення до міста, до людей.

Новела М. Коцюбинського дуже суб’єктивна і водночас високоідейна, бо в ній розв’язується проблема місця справжнього митця-громадянина в суспільстві. Саме таке поєднання найтоншої лірики і значущої ідеї зробило “Іntermezzo” видатним явищем у жанрі української новели.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Іntermezzo” – вершина майстерності М. Коцюбинського у жанрі новели