Твір за оповіданням С. Черкасенка “Маленький горбань”
Онук старого шахтаря Антипа незвична дитина. Павлик був маленьким, худеньким, а на спині в нього виріс великий горб. Хлопчик дуже хотів пограти з хлопцями, але дідусь не пускав його туди, бо знав, якими жорстокими можуть бути малі розбишаки. Проте дівчатка зовсім не помічали незвичну зовнішність Павлика. Вони любили дивитися в його великі лагідні сині очі, коли хлопчик розповідав їм безліч різних історій та казок. Заводій усіх дитячих ігор і бійок Захарко завжди намагався хоч чимось дошкулити Павлику. Він дражнив хлопчика горбанем, знущався
Хлопчики іноді бувають дуже жорстокими. Ось і Захарко не пожалів майбутніх пташенят,
Нагадуванням про минувшину Спиридон Черкасенко мріяв розбудити сонне українське суспільство, знищити готовність українців коритися сильним сусідам. Він не визнавав приказки: “Моя хата скраю”, усім своїм життям і творчістю боровся проти байдужості до долі Батьківщини: Я – вгорі, я – на дзвіниці, Я на варті стережу! Серце маю я із криці, Як ударю – розбужу. Початок XX століття ознаменувався бурхливим розвитком промисловості. Спиридон Черкасенко добре бачив, як занепадає сільське господарство в Україні. Розорене селянство кидало свої домівки і переїжджало на Донбас, де відкривалися все нові і нові шахти. А навколо тих шахт, мов гриби, виростали бараки для шахтарів. Щодня люди спускалися у підземелля, де “стіни ридають німі, мокрі, брудні”. Очі шахтарів сліпнуть від рясного поту, вони не можуть дихнути на повні груди, бо нема повітря, але їм треба видобувати вугілля, щоб прогодувати себе і сім’ю. Вони уперто сунуть свою шию у ярмо. Вірші, присвячені нелегкій праці шахтарів, не можна читати без хвилювання. Письменник добре знав життя шахтарських селищ, адже він ще до революції вчителював на Донбасі. Невеличке оповідання “Маленький горбань” Черкасенко присвятив шахтарським дітям. Це твір про красу і незахищеність душі дити-ни-каліки, про вміння прощати зло і творити добро.
1914 року Черкасенко написав драму “Казка старого млина”, у якій змалював знищення старого життя українців. Митець сумує за поезією степів, які розоряє техніка. “Казка степу вмре”, – передрікає письменник. Після революції 1917 року Спиридон Черкасенко, як і багато інших патріотів, мріє про незалежну Україну. Він закликає боронити її, стати пліч-о-пліч проти ворогів: Ми любим рідний край, Ми любим Україну! До лави ж всі ставай, Щоб битись до загину! У 1920 році Черкасенко змушений був назавжди покинути Україну. Він жив у столиці Австрії Відні, але безпечне і безбідне життя гнітить поета. Він пише:
Наша втіха, наша доля – Щастя неньки України, Наша весна серед поля: Воля, слава, честь вітчизни.
У лютому 1940 року Спиридон Черкасенко помер у Празі, так і не побачивши України, за долю якої все життя боліло його чутливе, любляче серце.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)