Чим запам’ятався мені Павлик із оповідання Спиридона Черкасенка “Маленький горбань”

Чим запам’ятався мені Павлик із оповідання Спиридона Черкасенка “Маленький горбань”
Я читала багато творів про дітей, але ті почуття, які збентежили душу після знайомства з оповіданням Є. Черкасенка “Маленький горбань”, важко визначити одним словом. Тут – і співчуття до хлопчика з глибокими променистими очима, “що одсвічували далеко захованим смутком”, і розпач від слів діда Антипа: “Яка там доля таким! З їхньою долею далеко не заїдеш”. І захоплення неосяжною добротою душі маленького горбаня: “за великим Павликовим

горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його”.
Дивно, але я чомусь зовсім не уявляла цього горба, який спотворив хлопчика, бо сонце його душі своїм промінням наче закривало цей горб. І починаєш розуміти, що потворна чи просто неприваблива зовнішність може ховати в собі справжні душевні скарби.
Сутичка двох дуже несхожих хлопчиків – слабосилого, вразливого Павлика-горбаня і задерикуватого верховоди хлопців Захарка – уявляється мені як сутичка добра і зла. І нехай боязкий і нерішучий Павлик набагато слабкіший за гнівного Захарка, але своєю душею він сильніший, величніший. Павлик проймається співчуттям
і жалем до свого переляканого ворога, коли тому загрожує покарання від старого дідуся Антипа. Тільки тепер Захарко прозріває і бачить прекрасне серце хворого хлопчика, його лагідність, щирість і чистоту почуттів.
Неначе усі найкращі якості людської душі зібралися у мій спотвореній природою дитині, щоб потім випромінювати добро. Добро, яке навчить людей бути уважними, співчутливими і лагідними один до одного.
Я знаю, що хлолчик-горбань Павлик запам’ятається мені надовго. І не тільки своїм чистим і лагідним серцем, а й не вирішеним для мене питанням: “Чи зможе він таким залишитися на все життя, коли такі захарки будуть йому зустрічатися ще не один раз?”






Чим важче бути комахою чи людиною.
Чим запам’ятався мені Павлик із оповідання Спиридона Черкасенка “Маленький горбань”