Тема любові у Буніна

У своєму висвітленні теми любові Бунін розкривається як людина дивного таланта, тонкий психолог, що вміє передати стан душі, пораненою любов’ю. Письменник не уникає ськладних, відвертих тим, зображуючи у сваїх оповіданнях самі інтимні людські переживання. Протягом сторіч багато художників слова присвячували сваї добутки великому почуттю любові, і кожний з них знаходив щось неповторне, індивідуальне в цій темі.

Особливість же Буніна-Художника полягає в тому, що він уважав любов трагедією, катастрофою, божевіллям, великим почуттям, здатним і безмежно підняти, і знищити людини. Любов – таємнича стихія, що перетварює життя людини, що надає його долі неповторність на тлі звичайних життєвих історій, що наповнює особливим змістом його земне існування. Ця таємниця буття стає темою бунинського оповідання “Граматика любові” (1915).

Герой добутку, хтось Івлєв, заїхавши по шляху в будинок недавно померлого поміщика Хващин-Ського, міркує про любов незрозумілої, що змінила цілую людське життя – і все через дивну чарівність покоївки Луш-Ки, у яку був закоханий Хващинський.

Загадка тут, ськоріше, таїться не у вигляді Лушки, що “зовсім негарна була собою”, а в характері самого поміщика, що боготварив сваю кохану. Що за людина була Хващинський? “Божевільний або просто якась приголомшена, вся на одна зосереджена душа?” На думку сусідів-поміщиків. Хващинський “слыл у повіті за рідкого розумникО. І раптом звалилася на нього ця любов, ця Лушка, потім несподівана смерть її, – і всі пішло порохом: він зачинився в будинку, у тій кімнаті, де жила й умерла Лушка, і більше двадцяти років просидів на її ліжку”. Чим можна назвати це двадцятилітнє самітництва? Божевіллям? Для Буніна відповідь на це питання зовсім не однозначний. Доля Хващинського дивно заварожує й турбує Івлєва, Він розуміє, що Лушка ввійшла назавжди в його, Хващинського, життя, розбудила в ньому почуття ськладне, майже святе. Що змусило Івлєв^ купити в спадкоємця Хващинського “за дорогу ціну” маленьку книжку “Граматика любові”, з якої; не розставався старий поміщик, плекаючи спогаду про Лушке? Івлєв хотів би зрозуміти, чим була наповнена життя закоханого безумця, чим харчувалася довгі роки його осиротіла душО.

І слідом за героєм оповідання розкрити таємницю цього непоясненого почуття захочуть “онуки й правнуки”, що почули “преданье сладостное” “про серця любивших”, а разом з ними й читач бу-нинського добутку. Спроба автора зрозуміти природу любовного почуття втримується й в оповіданні “Сонячний удар” (1925). “Дивна пригода” потрясає душу поручикО. Розставшись із прекрасною незнайомкою, він не може знайти спокій. При думці про неможливість знову зустріти цю жінку він почуває біль і непотрібність подальшого життя без її, його охопив жах, розпач”. Автор переконує читача в серйозності почуттів, пережитих героєм оповідання.

Поручик відчуває себе страшно нещасним. Глибина духовного прозріння героя ясно виражена у фінальній фразі оповідання, коли він сидів під навісом на палубі, почуваючи себе пристарілої на десять років. Як пояснити те, що трапилося з ним? Може бути, герой стикнувся з тим великим почуттям, що люди називають любов’ю, і відчуття неможливасті втрати привело його до усвідомлення трагічності буття? Мучення люблячої душі, гіркота втрат, солодкий біль спогадів – такі незагойні рани залишає в долях бунинських героїв любов, і час не владно над нею. В оповіданні “Темні алеї” (1935) зображена випадкова зустріч людей, що любили один одного тридцять років тому. Здавалося б, ситуація досить пересічна: молодий дварянин легко розстався із закоханої в нього кріпосною дівчиною Надією й женився на жінці сваго колО.

А Надія, одержавши від панів вільну, стала господаркою постоялого двару, не вийшла заміж, не мала сім’ї, дітей, не довідалася звичайного життєваго щастя. Вана зізнається Миколі, що все це час жив одним і простити його не моглО. І не було в неї нічого дорожче його на світі як у ту пору, так і потім. Вана не могла змінити самої собі, сваєму почуттю. А Микола Олексійович зрозумів, що втратив у Надії “найдорожче, що мав у житті”. Але це було хвилинним прозрінням, і залишаючи постоялий двір, він соромився сваїх слів і дій, того, що поцілував руку. Йому важко було представити Надію сваєю дружиною, господаркою петербурзького будинку, матір’ю сваїх дітей. Цей пан надає занадто велике значення становим забобонам, відкидає справжнє почуття. Але він розплатився за сваю малодушність відсутністю особистого щастя. Як по-різному осмислюють, що происшли з ними герої оповідання!

Для Миколи Олексійовича це “історія вульгарна, звичайна”, а для Надії – не вмираючі спогади, багаторічна відданість любові. Так, любов багатолика й часто непоясненО. Це вічна загадка, і кожний, хто стикається з бунинськими добутками, шукає власні відповіді, міркуючи над таємницями любові. Сприйняття цього почуття дуже личностно, і тому хтось поставиться до зображеного в книзі як до “вульгарної історії”, а хтось буде вражений великим дарунком любові, що, як і талант поета або музиканта, дається аж ніяк не кожному. Але одне, безсумнівно: бунинськие оповідання, що оповідають про самому таємний, не залишать байдужими читачів у будь-яку епоху. Кожна людина знайде в бунинських добутках щось співзвучне власним думкам і переживанням, доторкнеться до великої таємниці любові. Саме це робить автора “Сонячного удару” і інших чудових добутків завжди сучасним письменником, що викликає глибокий читацький інтерес.






Твір на тему чи потрібна сучасній людині честь.
Тема любові у Буніна