Твір на тему: “Терновий вінець принца Гамлета”
Епоха Вільяма Шекспіра, коли на зміну середньовіччя стали поступово приходити буржуазні порядки, була наповнена палацовими інтригами, війнами, змінами династій. Це був час епохи Відродження, епохи культурно-історичного підйому. У цей період розвивалися науки, відбувалися великі відкриття, що вселяло в людей віру в безмежні можливості людського розуму, створювало абсолютно новий ідеал особистості. У той же час в суспільстві відбувалася ломка усталених традицій, понять, всього життєустрою. Зростали тривога і страх перед невідомим світом,
Драматичність епохи, як ніхто інший, зумів повною мірою відобразити у своїй творчості знаменитий трагік всіх часів і поколінь – Вільям Шекспір. У “Гамлеті” він розповів світові про трагедію філософського розчарування видатної особистості в можливості розумно діяти і поодинці виправити свій час.
Гамлет – інтелігентний молодий чоловік, який здобув освіту в одному з найбільш передових університетів і увібрав в себе всі прогресивні настрої буржуазної молоді. Юність героя пройшла у Віттенберзі – осередді вільних думок. Ми бачимо перед собою людину, якого переповнюють любов до життя, віра в свої сили і можливості. Але реальний світ і реальне життя далекі від його піднесеного ідеалу. “Нікчемним, плоским і тупим” побачив герой навколишній світ, коли повернувся після навчання в університеті в рідні краї. “Як невиполотий сад, дай волю травам – заросте бур’яном”. Трагедії і розчарування з цього моменту підстерігають Гамлета на кожному кроці: дивні обставини смерті батька, несподівано швидке заміжжя матері, зрада друзів. “Данія – в’язниця”, “весь світ – в’язниця”, “вік вивихнутий” – болісно усвідомлює герой. Його віра в людину як у “вінець усього живого” суттєво пригальмована: “Чоловіки не займають мене і жінки теж”, – каже герой. Сама земля здається йому тепер “безплідною скалою”, а життя – бранним і порожнім.
“Зотлілим Цезарем від холоднечі
Зашпаровують будинок зовні
Перед ким весь світ лежав у пилу,
Стирчить затички в щілини”.
Увібрав у себе традиції гуманізму, молодий чоловік вирішує виправити цей світ, тому що відчуває і свою частку відповідальності за зіпсованість світу. Однак чи під силу одній людині, нехай навіть такій освіченій, розумній, рішучій, сміливій, як Гамлет, “вправити” вивихнуте століття? Безумовно, ні! І Герой розуміє це, але в його серці живе пристрасне бажання помститися за смерть батька. Він не може залишити все так як є, змиритися з несправедливістю, злом, обманом. Гамлета не страшить подорож до “країни, звідки жоден не повертався”, він не бажає терпіти “приниження століття, неправду гнобителя, вельмож зарозумілість… і багато глузувань недостойних над гідним”. Йому неприємне життя в боротьбі з власною совістю, яку ведуть Клавдій, Полоній і Гертруда. У його болісних терзаннях перемагає прагнення до істини, справедливості: “О, думка моя, відтепер будь в крові. Живи грозою чи зовсім не живи!”. До того ж, всі навколо “кваплять прискорити помсту”, адже “що значить людина, коли її заповітні бажання – їжа та сон?”. Але разом з тим Гамлет розуміє, що смерть однієї незначної людини не вирішить проблему всього світу. Порок вже прийняв вселенські, глобальні масштаби, він заволодів душами навіть чистих і прекрасних у минулому людей.
Глибокі протиріччя між прагненням шекспірівського героя до заповітної мети і свідомості власного безсилля складають основу його душевної трагедії. Ця трагедія посилюється ще і тим, що Гамлет усвідомлює свою самотність на шляху до мети. Ні в кого з оточуючих не знаходить він підтримки і розуміння – навіть у своїй улюбленій Офелії. Герой відчуває, як весь світ валиться навколо нього. Його серце “пашить злобою”, він з соромом дивиться “На двадцять тисяч приречених, Готових лягти в могилу, як у ліжко, за володіння спірними смужкою”. І це бачення є терновим вінцем Гамлета. Бачачи великі масштаби зла і пороку, відчуваючи, що не зможе виконати свого високого призначення, Гамлет приймає рішення розлучитися з життям. Вирішуючи проблему “бути чи не бути”, герой Шекспіра робить вибір на користь “не бути”. І це усвідомлений крок, серйозний вибір, а не нерозсудливість.
У своєму геніальному творі Вільям Шекспір??показує нам, що сили, здатні протистояти злу, існують у суспільстві. Це – народ. Він готовий до боротьби і потребує лише вождя, який об’єднає і зміцнить цю силу, направивши її по вірному шляху. Але трагедія Гамлета ще й у тому, що він не розумів “натовпу”. Він не бачив цієї сили, бо не в тому напрямку спрямовував свій погляд. Трагедія Гамлета – в приналежності до вищого світу, який не сприймав всерйоз народні маси. Герой шукав підтримки в суспільстві, яке хотів змінити, – і, звичайно, не знаходив. Тому що це суспільство відчувало себе цілком комфортно в існуючих, століттями сформованих умовах. Але трагедія шекспірівського героя – це не тільки його особиста трагедія, це трагедія історична, яка була характерна для епохи Відродження в цілому.
На глибоке переконання Шекспіра, доля кожної людини є результатом взаємодії його характеру і навколишніх обставин. У своїх творах він показує, як кращі люди, найблагородніші, розумні й обдаровані, гинуть під тиском темних сил, до яких трагічних наслідків призводять спроби поодинці виправити світ, яким згубним може виявитися вплив суспільства, середовища, приналежність до того чи іншого стану.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)