Твір на тему: Що я зрозумів прочитавши поему О. Т. Твардовського “По право пам’яті”
Не дуже давно я прочитав поему О. Т. Твардовського “По право пам’яті”. Зізнатися, до того моменту мої знання про поета були досить обмеженими, тому що ґрунтувалися (думаю, як і в більшості нинішніх школярів) лише на широко відомій його поемі “Василь Теркін”. Але це незнайоме мені раніше добуток глибоко вразив мене тією щирістю вираження наболілих почуттів, який воно пронизано від початку до кінця. Крім того, воно викликало в мене інтерес до самого поета.
О. Т. Твардовський, знайомий багатьом читачам по своїх добутках про війну,
У вступі поет готовить читача до обговорення важливих проблем, набудовує його на серйозний лад.
Сама поема розділена на три частини, причому перша протипоставлена двом іншим. У ній автор розповідає просту, смутну історію про те, як двоє молодих людей, збираючись покинути рідні краї, думають про майбутнє, мріють бути корисними своїй країні, своєму народу; вони впевнені: щастя “повинне віддати за наш порив”. Але вже до кінця першої частини тон автора стає усе похмуріше, читач почуває, як згущаються фарби. Поет дає зрозуміти, що дуже незабаром безтурботна юність цих людей закінчиться й життя зустріне їх не занадто привітно.
“Син за батька не відповідає” – так названа друга частина поеми. З неї ми довідаємося страшне “минуле” про те, які жахливі муки змушені були терпіти діти репресованих громадян, безліч яких не тільки не робило ніяких злочинів, але всіляко намагалося допомогти молодій країні піднятися з розрухи й убогості. Батько самого Твардовського був розкуркулений і засланий на Північний Урал, і парубку доводилося вступати в життя й у літературу із клеймом “кунацького синка”. Але основним, на мій погляд, завданням цієї частини було показати ту жахаючу простоту, з якої приймалися рішення, здатні змінити життя мільйонів громадян. Переживання й почуття людей не просто не бралися в розрахунок – малося на увазі, що їх просто не існує, що замість людей – лише механічні виконавці волі “вищої” істоти. І державна машина ростила й ретельно готовила тих, хто згодом міг стати таким механізмом, хто на догоду начальству був готовий на все.
Особливістю поеми є те, що при малому обсязі тексту авторові вдається сказати багато про що. Так, постійно вертаючись у другій частині до фрази: “Син за батька не відповідає”, поет міркує й про історичні наслідки цього гасла, і про свою особисту провину перед родителями, і про те, що “за загального батька ми виявилися все у відповіді…”.
Третя частина є застереженням нам, нащадкам, що вже не застали цей час, забути всю нелюдськість тієї влади, що керувала країною багато десятиліть. І це по-справжньому актуально не тільки для часу написання поеми, коли “у керма” перебував Л. І. Брежнєв, але й для наших днів. Так давайте ж вдумаємося, вчитаємося в рядки поеми, зрозуміємо, що
…це було явним минулим для тих, чиє було обірване століття, що стали лагерною пилом, як хтось ніколи вирік.
Покоління, до якого були звернені ці слова, не мало можливості прочитати їх і усвідомити їхню справедливість і важливість. Наслідку цього ми відчуваємо вже зараз, спостерігаючи мітинги й демонстрації, їхніх учасників, що несуть портрети Сталіна, що мріють про “сильну руку”. Так нехай же до свідомості кожного дійдуть рядки, звернені до нас два з половиною десятиліття назад:
А ви, що нині норовите повернути колишню благодать, так ви вуж Сталіна кличте – він богом був – він може встати.
У цьому невеликому добутку Твардовському вдалося виразити безліч різних почуттів і переживань радянської інтелігенції, точніше, тієї її частини, що, незважаючи на явно несприятливі умови, намагалися протистояти режиму, не піддатися тиску зверху, зберегти людську особу, не заплямувати свою совість. І нам, нашому поколінню, що перебуває на порозі зрілого життя й який бачив нестабільність суспільної свідомості, саме нам не просто корисно, але життєво необхідно вивчати як історію, так і літературу нашої країни, щоб у вирішальний момент вибору не зробити фатальної помилки й не ввергнути її в хаос, розруху, убогість.
Яскравим прикладом такої літератури, знання якої допомагає формуванню активної життєвої позиції, може служити саме поема “По праву пам’яті”, що описує лише малу частину того, що довелося пережити народу, але все-таки досить глибока і серйозна, щоб змусити задуматися над минулим, оцінити сьогодення й запобігти жахливим помилкам у майбутньому. І нехай девізом для всіх нас будуть заключні рядки поеми:
Зате й надалі як були – будемо, – яка раптом не гримни Гроза, Людьми з тих людей, що людям, не ховаючи око, дивляться в очі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)