Що зближає поему Кому на Русі жити добре й фольклорний добуток?

Існує чотири основних розходження фольклорного добутку й добутку художньої літератури. По-перше, фольклорний добуток – результат колективного (народного) творчості, а літературний твір – створення індивідуальному, приналежному одному конкретному авторові. По-друге, фольклорний добуток століттями існує в усній формі, передається з покоління в покоління, кожний виконавець, по своєму бажанню, може вносити у фольклорний добуток деякі зміни; літературний твір незмінно, неваріативно, тому що пишеться автором. По-третє, у фольклорному добутку

відбивається народна, дуже узагальнена, точка зору на зображувані події; у літературному творі – авторська точка зору, що, звичайно, убирає в себе історичний, філософський, національний досвід народу. Авторська точка зору більше складна, багатоаспектна, іноді навіть парадоксальна, у порівнянні з народної.

Наприклад, лінь – це негативна риса людського характеру, у казках ледачі герої завжди караються: сестра-ледарка з казки “Морозко” нічого не одержала від діда Мороза, а працьовита сестра – цебро п’ятачків І. А. Гончарів зображує лінивця Обломова й з осудом, і із симпатією, бачачи в життєвій позиції свого

героя справедливе заперечення сучасних суспільних ідеалів. По-четверте, фольклорний добуток створюється на живій, розмовній мові, літературне – на книжковій, кодифікованій мові Із цих розходжень треба, що у фольклорі зложилася система виразних засобів, відмінна від літературних художніх прийомів. Поема Некрасова чудова тим, що є народною й з погляду ідейного змісту, і з погляду форми, тобто Некрасов, зображуючи народні характери, майстерно використовував фольклорні прийоми. Це виявилося насамперед у тім, що свою індивідуальну авторську позицію поет як би “розчинив” в оцінках, міркуваннях семи мужиків, що шукають щасливої людини на Русі. Опису природи й людей у поемі дані в добутку з погляду мандрівників Для приклада можна зрівняти зображення дощу у вірші Ф. І. Тютчева “Весняна гроза” (кінець 1820-х років) і в поемі “Кому на Русі жити добре”.

В обох добутках рисується курячий дощ, тобто дощ при світлі сонця. Ліричний герой Тютчева – культурна, витончена людина – пояснює це природне явище жартом античних богів: Ти скажеш: вітряна Геба, Годуючи Зевесова орла, Громокипящий кубок з неба, Сміючись, на землю пролила. “Весняна гроза” – літературний твір великого поета, що малює за допомогою різних поетичних тропів (порівнянь, уособлень, метафор і т. буд. ) картину грози: вона складена з перекатів грому, що, Як би резвяся й граючи, Гуркоче в небі блакитному…

З моменту початку дощу, коли земля ще суха: От дощик бризнув, пил летить… А потім рясні струмки стікають у низини й зливаються там у шумні річки, не вмовкає спів птахів: И гамір лісовий, і шум нагорний – Все вторить весело громам У Некрасова курячий дощ спостерігають мужики, тому опису дощу практично ні, усе обмежується єдиним, але зате дуже виразним порівнянням: Не дощ, там чудо божие: Там із золотими нитками Розвішані мотки… (“Піп”) Дощові струмені нагадують мужикам золоті нитки, що розвиваються з мотків, що лежать на небі, – ліричний герой Тютчева порівнює краплі дощу з перлинами (перлинами) (“Зависли перлини дощові”).

Однак в обох описах часті дощові краплі-струменя блискають і золотяться в сонячних променях (у тютчевском вірші: “И сонце нитки золотить”), У цій подібності проявляється національний погляд на мир, що поєднує росіян – високоосвічених естетовтипа ліричного героя Тютчева й неписьменних некрасовских мужиків. Можна привести чимало прикладів, де Некрасов передає саме селянську точку зору на події. От сім мужиків спостерігають, як жвавий купчик на сільської “ярмонке” торгує картинками й книжками. Селяни-Покупці вибирають картинки з генералами, звертаючи увагу не на імена, не на портретну подібність, а на солідний вид: Щоб були теперішні – Потолще, погрозней. Мандрівники дуже точно й отруйно коментують такий селянський смак: Перед селянином Всі генерали рівні, Як шишки на ялині…

А в балагані селяни дивляться простонародну (фольклорну) “комедію з Петрушкою” (“Сільська ярмонка”), що висміює не міщанина у дворянстві, не ледачого дворянського недоука Митрофанушку, а квартального й хожалого поліцейських, з якими селяни звичайно й мають справу: Комедія не мудра, Однак і не дурна, Хожалому, квартальному Не в брову, а прямо в око! А от сім мужиків ідуть до Матрене Тимофіївни й уздовж дороги бачать поля жита, що дозріває. Ця картина викликає в їхніх душах радість хліборобів, що виражається в тексті вживанням уменьшительно-ласкательних суфіксів: Уж налилися колосики. Коштують стовпи нагострені, Голівки золочені.

Задумливо й ласкаво Шумлять. (“Селянка”) Поемі про народ автор додав форму фольклорного добутку, з’єднавши в ньому різні фольклорні жанри. Зовні “Кому на Русі жити добре” схожа на казку Пролог поеми включає традиційні казкові мотиви: герої рятують пташеня пеночки, а вона на подяку виконує їхнє бажання – розповідає, де взяти скатертина самобраную. Мужики знаходять чарівну скатертину на галявині під коріннями дерев у коробочці-скриньці (саме так у казках захована Кощеева смерть), скатертина-самобранка уможливлює подорож мужиків у пошуках щасливої людини. Мандрівки в пошуках щастя (або загубленої нареченої, нареченого, молодильних яблук, живої води й т. п.) – звичайний сюжетний хід у казках.

У форміі фольклорноїої легендии написана історіяя “Про дв великих грішників”, у формі фольклорного переказу – “Жіноча притча”, у формі фольклорної балади – оповідання “Селянський гріх”. У поемі (особливо в частинах “Селянка” і “Бенкет – на увесь світ”) величезне число ліричних побутових, обрядових, солдатських пісень. Однак Некрасов не просто з’єднав у певному порядку записані фольклористами народні пісні, він сам склав їх, майстерно стилізувавши під народні. Крім великих фольклорних жанрів поет використовує малі: прислів’я, приказки, загадки.

Прислів’я й приказки прикрашають мовлення героїв поеми: З роботи, як не мучся, Не будеш ти багатий, А будеш ти горбатий! (“Мізинок”) Або Розсипався горох На сімдесят доріг! (“Селянка”).

Іноді Некрасов сам досить вдало складає приказки: Вставляють слово влучне, Якого не придумаєш, Хоч проковтни перо! (“Сільська ярмонка”). По поемі розкидані загадки: про луну Ніхто його не видивал, А чути всякий слихивал. Без тіла – а живе воно, Без мови – кричить, (пролог) Або про сніг Летить – мовчить, лежить – мовчить. Коли вмре, тоді реве.

(“Піп”). Поет постійно використовує так звані “фольклорні тропи”, тобто виразні засоби, широко представлені у фольклорних жанрах. Сюди ставляться уменьшительно-ласкательние суфікси, що демонструють симпатію мовця до описуваного предмета або людини: На стовповій доріженьці Зійшлися сім мужиків…

(пролог), Постійні епітети: За суперечкою не помітили, Як сіло сонце червоне… (пролог), Конструкції з тавтологією: Помилуємося Так послухаємо, Як шумлять-біжать Води весняні, Як співає-дзенькає Жавороночек! (“Селянка”) Некрасов використовує різні типи повторів: повторення прийменників: Мовчком ідуть Прямехонько, вернехонько По лісі до дрімучому… (пролог), Підхоплення кінця рядка на початку наступної: Аммирал-Удівець по морях ходив.

По морях ходив, кораблі водив… (“Бенкет – на увесь світ”), Просте повторення слів: Паную! праворуч чується, Ліворуч озивається: Попові! попові! попові!

(пролог). У поемі зустрічається безліч параллелизмов: Мужик пливе – і кінь пливе. Мужик заіржав – і кінь заіржав. (“Сільська ярмонка”) И більше складні конструкції – негативні параллелизми: Не вітри віють буйні, Не мати-земля колишеться – Шумить, співає, лається.

Гойдається, валяється, Б’ється й цілується У свята народ! (“Сільська ярмонка”). У добуток включені оригінальні порівняння в народному дусі: Один не птах млин, Що, як не махає крильми, Мабуть, не полетить.

(“Піп”) Або Навесні, що онуки малі, З рум’яним сонцем-дідусем І грают хмари.(“Піп”). Поема написана неримованим (білим) віршем. Такий вірш характерний для народних билин, балад, історичних і ліричних пісень.

Відсутність рими заповнює різноманітними співзвуччями й повторами усередині вірша. Підбиваючи підсумок, слід зазначити: незважаючи на численні фольклорні прийоми, використані Некрасовим, поема “Кому на Русі жити добре” споконвічно була й залишається літературним твором. Авторська точка зору в більшості випадків збігається з точкою зору семи мужиків, але іноді автор “відділяється” від своїх героїв, “відходить” від селянського сприйняття миру. Прикладом може служити авторське міркування із глави “Сільська ярмонка” про майбутнє, Коли мужик не Блюхера И не мілорда дурного – Бєлінського й Гоголя З базару понесе… Некрасов з’єднав в одному добутку жанри казки, пісні, легенди, балади, прислів’я й т. д., які ніколи не змішувалися у фольклорі: наприклад, в “Пролозі” сполучаються ознаки чарівної й побутової казки, риси анекдоту про пошехонцах-дурнів, загадки.






Твір на тему особистість.
Що зближає поему Кому на Русі жити добре й фольклорний добуток?