Тема війни в ліриці О. Т. Твардовського

Почуття зобов‘язання живих перед полеглими, неможливості забуття всього що було – основні мотиви військової лірики О. Твардовського. “Я живий, я прийшов з війни живий і здоровий. Але скільки я недораховуюся… скільки людей встигли мене прочитати й, може бути, полюбити, а їх немає в живих. Це була частина мене”, – писав поет. “Я вбитий під Ржевом” – вірш, написаний від першої особи. Ця форма здалася Твардовському найбільш відповідній ідеї вірша – єдності живих і полеглих. Загиблий солдат бачить себе лише “часткою народного

цілого”, і його хвилює, як і всіх, чиї “очі померкли”, усе, що збулося потім, після нього. Боязка надія на те, що “здійсниться слово клятви святої”, виростає в міцну віру: нарешті-те потоптана “міцність вражої землі”, настав довгоочікуваний День Перемоги.

Він був від плеча до плеча нагороджений,
Але є чи така нагорода, що вислужив, виходив, вистраждав він?
Мабуть, що немає.
І не треба!

Простий факт, переданий поетові старим знайомим про бої на вулицях Полтави, послужив Твардовському матеріалом для створення маленької новели “Оповідання танкіста”. Поет не просто переказав почуте

від майора Архипова, але й відчув себе учасником описуваної події й взяв на себе частину провини ліричного героя за те, що забув запитати ім’я хлопчика.

Вірш “Я знаю, ніякої моєї провини… ” – лаконічне й пронизливе. Воно побудовано як ліричний монолог, де настрій коливається між двома почуттями: з одного боку, автор переконує себе у своїй повній невинності перед полеглими на полях Великої Вітчизняної війни, з іншої же – в останньому рядку пробивається те покаянне відчуття своєї провини, що властиво всім совісним людям. Троєкратний повтор частки “все-таки”, що виражає сумнів, виводить на поверхню далеко сховане почуття не затихаючого згодом болю. “Я” – живий а “інші” – мертві – от основний конфлікт вірша, так і не дозволений у фіналі. Три крапки означає ще й те, що внутрішній монолог не припинений, що ще не раз ліричний герой буде сам із собою вести цю болісну розмову. Вірш відрізняє лексична простота, відсутність яких-небудь образотворчих ефектів.

Поема “Василь Теркін” у жанровому відношенні – вільне оповідання – хроніка (“Книга про бійця, без початку, без кінця…”), що охоплює всю історію війни – від трагічного відступу до Перемоги. Глави поеми пов’язані з різними подіями війни: “На привалі”, “Перед боєм”, “Переправа”, “Гармонь”, “У настанні”, “На Дніпрі”. В основі поеми – образ головного героя – рядового Василя Теркіна. Реального прототипу в нього немає. Це збірний образ, що з’єднує в собі типові риси духовного вигляду й характеру звичайного російського солдата.

Теркін – хто ж він такий? Скажемо відверто: Просто хлопець сам собою. Він звичайний.

Втім, хлопець хоч куди, хлопець у цьому роді в кожній роті є завжди, так до у кожному взводі. Образ Теркіна має фольклорних корінь, це “богатир, сажень у плечах”, “веселун”, “людина колишня”. За ілюзією простацтва, балясів, бешкетництва ховаються моральна чуйність і почуття боргу сина перед Батьківщиною, здатність без фрази й пози зробити подвиг у будь-який момент. Подвиг солдата на війні показані Твардовським як щоденна й тяжка ратна праця й бій, і перехід на нові позиції, і нічліг в окопі або прямо на землі, “заслонюючись від смерті чорною тільки власною спиною…”. А герой, що робить цей подвиг, – звичайний, простий солдат: Людина простої закваски, що в бої не далека побоювання… та серйозний, та потішний, …він іде – святий і грішний…

В образі Теркіна Твардовський зображує кращі риси російського характеру – сміливість, завзятість, спритність, оптимізм і величезну відданість своїй рідній землі. Саме в захисті Батьківщини, життя на землі полягає справедливість народної Вітчизняної війни: “Бій іде святий і правий, смертний бій не заради слави – заради життя на землі”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Тема війни в ліриці О. Т. Твардовського