Твір на тему: “Образ Климка в оповіданні Г. Тютюнника “Климко”
Злагода та мир. Щось затишне, м’яке, тепле і повільне. Дзвінкий сміх, щира усмішка. Впевненість у наступному дні, впевненість у майбутньому, впевненість у тому, що буде все добре, буде що їсти, що одягати і де жити, буде щасливе життя, гідна робота і гарна освіта. Все це в мирний час. А якщо війна?
Війна для кожної людини – це щось бурхливе, стрімке, холодне і жорстоке. Великі сумніви щодо майбутнього, щодо завтрашнього дня і навіть щодо життя. Це незгоди, турботи, ридання і плач. Мир і війна. Світло і темрява. Після тривалого часу, проведеного
Саме про ці часи йде річ у оповіданні Г. Тютюнника “Климко”. У цьому творі йде мова про маленького хлопчика та розповідається про незвичайну гру його долі під час Великої Вітчизняної війни. На те вона й доля, щоб правити своє – вона викидає неочікуваний,
Хлопчик втратив батьків, але був не самотнім. Про нього піклувався дядько, піклувалися сусіди і шкільні друзі. Климко допомагав дядькові і сусідам, був вірним другом для своїх товаришів. За натурою хлопчик був спокійним, він більше слухав, ніж говорив, до нього тягнулися інші діти. Климко мріяв мати такого ж картуза з кокардою у вигляді молоточків і впиватися разом з дядьком у ніч на стрімкому потязі. Він нетерпляче чекав, коли той увечері повернеться додому. І нехай це було крихке і не таке багате щастя, але ж це було щастя, та хвиля війни здавила, зім’яла, збила і його.
Климко, життя якого до війни не виходило за межі рідної станції, спершу починає помічати зміни тільки в тому, що його оточувало. Це і стурбовані, похмурі обличчя, і нестерпна, дзвінка тиша. Вагони потягів завантажені не тракторами та машинами, а військовою технікою. Страшно і незвично, здається, що змінився навіть настрій природи. Вона схлипує пронизливим холодним вітром і плаче осінніми дощами. Сліпі, темні події чергуються зі спалахами надзвичайних подій – знищень, боїв, аварій. І як один із чорних кадрів на білому тлі – аварія паровоза, на якому був його дядько і загибель останньої у світі рідної для Климка людини. А потім – і знищення загарбниками житла.
Усього цього було вже достатньо для того, щоб навіть доросла людина, позбавлена рідного місця, любові, підтримки, безповоротно зламалася. А дитина – чи достатньо їй буде сил, що витримати усі випробування війни? Виявляється, що Климко сильніший за війну. Хлопчик, який вже не від чого не залежав, виявляє винахідливість, самостійність, а що головне – наполегливість. Він прагне вижити і сміливо крокує по страшних шляхах свого розірваного війною дитинства.
Климко знаходить улюблену вчительку з малою дитиною і своїх шкільних друзів. Її учні захищають жінку, нехай і на дитячий лад. Війна – це екстремальна ситуація, і тому вона зриває маски. Одразу ж видно, хто не має совісті і намагається нажитися на горі людей, інших нещастя єднають і допомагають бути їм більш витривалішими. Хлопчакам майже вдається відтворити затишок рідної оселі для маленької дівчинки Оленьки, дочки вчительки.
Але війна продовжується і ось уже нема чого їсти ні вчительці з дитиною, ні товаришам. І Климко знаходить в собі сили – щоб хоч якось прожити, вирушає до Слов’янська, де, як він чув, багато солі. Хлопчик досягає мети. Селища, якими він проходить дорогами війни, окуповані. В них панує свавілля, і Климко не може залишатися стороннім спостерігачем та намагається допомогти людям, чим може. Він віддає гроші нужденній жінці і рятує від окупантів незнайому дівчину. Доля не залишається байдужою до таких вчинків, і Климко отримує все, за чим він йшов.
Хтозна, чи вистачило б у Климка пройти зворотний шлях, та на ногах у нього були нові чоботи, подаровані земляком, а в торбі – молоко для Оленьки, а головне – сіль, яка була на вагу золота.
І ось поруч рідна станція, навкруги сумна, тиха осінь і Климко, що загинув у своїй останній спробі комусь допомогти, когось врятувати. Він загинув, але назавжди залишився гідною людиною. За цей час Климко встиг подорослішати набагато років і стати чоловіком, який вміє піклуватися про інших, який відповідальний, самостійний, витривалий і міцний, як скеля. За своє коротке життя Климко встиг багато чого зрозуміти і довести іншим, що за будь-яких обставин, перш за все, треба залишатися людиною.
(4 votes, average: 3,50 out of 5)