Твір на тему: “Невмирущість слова Кобзаря”
“Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого бога,
За неї душу погублю”
(Т. Г. Шевченко)
Тарас Григорович Шевченко не тільки видатний поет, а й прозаїк, художник, драматург, історик, мислитель, фольклорист і етнограф, який після себе залишив надзвичайно велику творчу спадщину – понад тисячу найрізноманітніших творів. Геній Великого Кобзаря незвичайно багатогранний. Завдяки йому Т. Г. Шевченко створив дев’ять повістей, багату кількість драматичних творів і відомий кожному українцю “Кобзар”.
Літературні
В ті часи, коли жив та творив Т. Г. Шевченко, панувала задуха, яка примушували замовкати творчих людей, атмосфера, в якій панували підозра, страх, ненависть та доноси,
Найтонші нюанси інтимного і найгостріші соціальні драми, біль безправ’я і неволі, часи розпачу, які були добре відомі поетові, смуток знівеченого життя, гучний голос пробудженої людської гідності, незвичайна сила непокори, яка інколи переходила у крик прокляття, – все це скипілося в художню цільність творчості Т. Г. Шевченка, яка від початку до кінця перейнята вогнем почуттів поета.
Саме з цього виросла правдива, вогняна творчість Великого Кобзаря, саме це живило той дух бунтарства і протесту, яким наснажена поетова душа. Саме з її суворості в усій величі постає образ Т. Г. Шевченка – поета-борця, поета-революціонера, який висвітлюється у спалахах грозових розрядів великого поетичного слова митця.
Надзвичайна волелюбність є однією з головних рис творчості Т. Г. Шевченка. Верхи його поетичної творчості – це гучний спів свободи, уславлення незалежності, головних чинників людського поступу, щастя і добробуту. Слово “свобода” майже у всіх своїх творах Великий Кобзар скрашує найяскравішими епітетами, а домінуючий настрій багатьох поезій Т. Г. Шевченка являє собою смуток за втраченою свободою і постійне прагнення до “волі святої”:
“Встане правда! Встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки…”
Улюбленим героєм поета є народний витязь, гайдамака-повстанець або запорізький козак, які завжди виступають поборниками рідного краю, носіями народної честі і правди. Творчість Т. Г. Шевченка, перш за все, спрямована проти царської влади, її кріпосницького свавілля, проти різних душителів народної волі і запроданців. Видатного українського поета не дарма називають революціонером літературної форми, бо все вказує на те, як сміливо відмовлявся він від поетичних канонів, хоча і не ставить метою свідоме руйнування традиційних художніх форм. Подібні експерименти були не притаманні для Т. Г. Шевченка. А ось вроджене почуття прекрасного і почуття гармонії вказували художникові ті шляхи, якими треба було йти, ті шляхи, які, незважаючи на притиски і вузькі літературні рамки, дозволяли продиратися через хащі літературних умовностей і нести своєму народові своє вільне і по-справжньому розкріпачене слово.
З часом у поета з’являється незнана доти, оригінальна композиція поезій, йому вдається до невпізнання змінювати класичні ямби та хореї, з якими поет поводиться надзвичайно вільно та легко, а його поетичне різномаїття віршових розмірів ще й сьогодні приводить у захват дослідників та завдає немалого клопоту перекладачам. Мелодичність поезій Т. Г. Шевченка створили поету невмирущу славу одного з самих музикальних літераторів світу. Здається, що у своїй надзвичайній силі творця поет не хотів притримуватися ніяких законів, крім тих, які диктувалися його власною мистецькою інтуїцією і вогнем темпераменту. Бурхлива поетична експресія, що переповнює твори поета, зносила на своєму шляху усі перешкоди умовностей і ніколи не мирилася з обмеженнями.
Т. Г. Шевченко завжди і всюди залишався господарем свого настрою, йому завжди вдавалося кожним своїм рядком, кожним словом вигранювати і вивершувати світ основного задуму любого свого твору. Цільність всіх його творів досягається не одноманітністю художніх прийомів та засобів, а незвичайним умінням природно і з винятковим артистизмом поєднувати речі, на перший погляд, дуже і дуже віддалені одна від одної, зближувати їх в гармонійності, змикати їх в єдине образне коло і проти грубій прозі вислову доносити до читача призив до боротьби чи глибокий філософський роздум. В ласкавій співучості і милозвучності поетичного слова Т. Г. Шевченка навіть у жорстких ритмах його найсуворіших поезій постійно бринить музикальність душі українського народу.
Великий Кобзар відіграв видатну роль у з’єднанні передових сил українського народу, у формуванні і розвитку свідомості нації. Т. Г. Шевченко у своїх творах не тільки зображує дійсність, й оспівує героїчне минуле свого народу. Окрім того, з творчістю Кобзаря пов’язане становлення української літературної мови. З виходом відомої сьогодні у всьому світі поетичної збірки Шевченка відкрилася нова ера розвитку українського письменництва, значно розширилися філософські і тематичні обрії літературної діяльності. Талановитому митцю вдалося вивести рідну мову на новий, всесвітній рівень.
Незважаючи на те, що колись поетові забороняли не тільки писати, а й малювати, усі заборони виявилися безсилими перед поетичним словом, перед його правдою та його силою. Приклад Великого Кобзаря став для сучасників та нащадків яскравим прикладом нездоланності справжнього художника, прикладом невмирущої природи творчості й нескореності людського духу, прикладом людини, яка з усіх, найскладніших випробувань завжди виходить переможцем.
Кожен, хто познайомиться з творчістю видатного українського поета, отримає змогу вжитися в багатий світ образів його поезій, зможе сягнути в літературні надра, відчує, що автор вистраждав свої твори власним життям, своєю відданістю українському народові і рідній землі. Шевченкові вдалося зі своїх творчих висот відкрити події різних часів і акумулювати у своїй творчості духовний набуток минулих поколінь. Крізь людський біль, крізь індивідуальне, крізь вселюдське, крізь біблейську далеч історії Т. Г. Шевченко і зараз мудро спілкується із сьогоденням.
Творчість Т. Г. Шевченка невичерпна, вона навіки. І все нові і нові покоління будуть знаходити в ній незвичайне поєднання народного і вселюдського досвіду, який сьогодні знаходимо й ми з вами. Слово невмируще, слово вічне, слово, живе своєю правдою, слово, яке й досі квітне художньою красою – це і є Тарас Григорович Шевченко – геній і духовний янгол українського народу.