Твір на тему: Духовні цінності людини в поезії Ліни Костенко
Ми живемо в складний і бурхливий період історії нашої держави. Нарешті багатостраждальна Україна здобула незалежність. На зміну класовим ідеалам з їх вічною ворожнечею між різними верствами суспільства мають прийти загальнолюдські цінності, ідеали добра й справедливості. Ці ідеали повинна нести справжня поезія. Загальнолюдські цінності завжди обстоювала у своїх віршах Ліна Костенко.
Головну особливість творчості поетеси можна визначити, скориставшись її словами з вірша “Готичні смереки” зі збірки “Над берегами вічноТ ріки”:
Одні були царівен не гірш, а другі – як бідні Мільйони. Хто купляв собі Долю за гріш, А хто – і за мільйони.
Увагу ліричної героїні привернула незвична доля: Поезія – рідна сестра моя. Правда людська – наша мати. Ліна Костенко не шукала іншої долі, відповівши тим, хто паплюжив її поезію:
Я вибрала долю собі сама. І що зі мною не станеться – у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці.
Отже, не жаліє поетеса себе, не жаліє й читача. її творчий доробок – це космос, але в ньому не лише “зоряні миті”. Ось, приміром, у якій несподіваній інтерпретації постає неоглядність людської душі в одному з її віршів: В епоху спорту і синтетики людей велика ряснота. Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і уста. У доробку Ліни Костенко є тема вірності собі. Вірність собі – це й вірність своїм переконанням, і вірність своїм друзям та коханим, і вірність вітчизні. Усі ті поняття стоять в одному ряду. І недарма в романі “Маруся Чурай” тема зради – головна тема твору – одночасно постає в її осо-бистісному й у суспільному планах. Зрадити свою землю, своїх співвітчизників (зіставлення Байди й запроданця Яреми Вишневецького) і зрадити людину (Маруся Чурай – Грицько Бобренко) – однаково тяжкий моральний злочин. І корінь у них той самий:
Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?!
Тему вірності собі поетеса розвиває в багатьох творах. Тут і вірш “Шукайте цензора в собі, і невелика поема Циганська муза – про поетесу Панушу, яка знайшла в собі сили здійснити своє покликання,! оригінальний вірш Щось на зразок балади, – як вийшли букви з-під моєї влади. Знайти своє “я”, на шляху до цього подолати всі перешкоди й труднощі, утвердитися в житті як сильна особистість і відчути себе людиною, гідною цього звання, – ось провідна ідея багатьох творів Ліни Костенко. Варто згадати ще й такі твори поетеси, як “Древлянський триптих” і Князь Василько із циклу “Ікси історії”, де авторка розповідає про трагічні
Наслідки людської жорстокості. Дарма, що йдеться про часи історичні: кожний із нас, читаючи їх, звертається думкою до соціальних та моральних проблем сучасного життя.
Ліна Костенко як поет, як митець заперечує позицію байдужості до зла й неправди, з якими людині доводиться стикатися в повсякденні. “Життя іде і все без коректур”, – твердить поетеса. Те, що людина вдіяла, виправити дуже важко, а іноді неможливо. Головний образу цій поезії – час. Він летить, не стишує галопу, він єдиний, хто не втомлюється, час вічний. Ми живі, нам треба поспішати, щоб остаточно не нашкодити планеті:
Щоб ці ліси не вимерли, як тур, Щоб ці слова не вичахли, як руди.
Головною художньою особливістю поезії ‘ Життя іде і все без коректур” є незвично короткі, раптові, ніби стріляючі порівняння (пройдемо, як тіні; прозріння, як ліки, смутки, як ріки). Головний змістовний акцент припадає на ці порівняння. Завдяки їм рядки набувають афористичності. Життя швидкоплинне, але непересічні людські цінності залишаються:
Любіть тваринку і травинку, і сонце завтрашнього дня, вечірню в попелі жаринку, шляхетну інохідь коня.
Поетеса майстерно поєднує вічні символи й запити сучасної цивілізації, яка не повинна відкидати людяність, духовність. Поезія Ліни Костенко допомагає людині знайти себе в складному сьогоденні, виконати своє призначення, в будь-яких ситуаціях не втрачати власної гідності.
ЛІНА КОСТЕНКО “ЖИТТЯ ІДЕ І ВСЕ БЕЗ КОРЕКТУР…”
Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється,- час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, а ми, нічого, пройдемо, як тіні, щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)