Твір: Кам’яний хрест як художній символ трагізму життя селянина
Василь Стефаник увійшов у літературу як майстер соціально-психологічної новели. Неможливо спокійно читати його твори, вони вражають гостротою проблем, хвилюють, як витончені ліричні вірші або народні пісні. Сам виходець із селянської родини, Стефаник добре знав сільське життя, тому і не дивно, що ця тема стає в його творчості однією з провідних. Особливо письменника вразила еміграція селян, коли вони кидали все і їхали за кордон у пошуках кращої долі. Саме про це новела “Камінний хрест”. Чого тільки не відбувається в житті людини: радість
Все своє життя Іван працював на землі, хоча й трохи її було. Йому залишено у спадок “шматок пагорба найвищого і найгіршого від всього селянського поля”.
Як болить серце у Івана Дідуха! Він ніби кам’яніє від горя, “слова не може вимовити”. Навіть пагорб стає рідним і найкращим “втраченим щастям”. А на тому пагорбі вже “собі… хрест кам’яний поклав”, ніби мертвого. Але, так і є. Дідух їде, але залишає своє розбите, мертве серце тут, на Україну, на цьому рідному і проклятому пагорбі, під цим кам’яним хрестом, ніби спогад про себе, про свою важкій роботі, про свою нещасливого життя. І виявляється той хрест справжнім символом трагічного життя бідного селянства. Це хрест на життя, хрест на щастя, хрест на долі. Людина не зміг знайти щастя на Батьківщині і не вірить, що це вдасться на чужині. Іван Дідух, йдучи в далеку і незнайому дорогу, танцює. Його танець, відчайдушний і напівбожевільний – це біль, це крик душі: “Як би горе людське дунайську загату розірвало – такий був плач”. Новела “Кам’яний хрест” показує, в який безвихідне становище потрапляють селяни. Вони не можуть вже далі терпіти бідність на рідній землі і не чекають нічого на чужині. Так хочеться вірити, що хоча б там, у Канаді, здійсняться мрії Івана Дідуха про краще життя, і тоді стане непотрібним кам’яний хрест…
Селянська тема невичерпна. Наші шляхи знову ведуть у поля, знову ми бачимо важке життя селян.