Трагізм життєвої долі Миколи Хвильового та його героїв

Так споконвіку було:

Одні упирались з ганчіркою у руціі

А другі тяглися до стяга зорі…

М. Хвильовий

У кінці Пушкінської вулиці міста Харкова, за студентським гуртожитком “Гігант” колись дуже давно знаходилось міське кладовище, яке нині переобладіммн в молодіжний парк. За старою церквою залишили недбалі чиновники для паніїш ків кілька могил – П. Гулака-Артемовського, драматурга М. Кропивницьюмм художника С. Васильківського. Члени товариства “Спадщина” відновили мої одного з найталановитіших зачинателів української

літератури початку XX митця Миколи Хвильового. Творчість прозаїка, поета, критика, публіциста типовий приклад самовідданого служіння ідеям “загірної комуни”, яка стала прими ною трагедії травневим ранком 1933 року. Своїм самогубством М. Хвильовий хотів застерегти партію та уряд, літературних опонентів від подальшого дискримінування засад і принципів культурних цінностей. Але згодом палкого комуні” було внесено до списку “ворогів народу”, а його твори вилучені й заборонені Ми в умовах тоталітарного суспільства відбувається повне знецінення художньою “я” а перемагають лише політичні принципи.
М. Хвильовий був покараний за думки про суверенність України.

Письменник бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся, камін ч ” це не могло не відбитися у новелах, що побачили світ у 1923-1927 роках. .
Найбільшу увагу щодо розкриття психології мрійників, романтиків революційної доби заслуговує новела “Я (Романтика)”, в якій розкрито душевний конфлікт між старим і новим.

Новела “Я (Романтика)” має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: “З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія”. Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. “Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом”. .

Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить на очах матері “дві хрустальні росинки”. Чому ж в чудових очах рідної людини сльози, над чим Плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї.

М. Хвильовий по-новому розкриває споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях, але через роздвоєність душі “м’ятежний син” мусить застрелити матір. “Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері… Потім підвів маузера й нажав на скроню”. І це в ім’я революції, в ім’я дороги до іміїрних озер невідомої прекрасної комуни!

Новела Миколи Хвильового “Я (Романтика)” стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, вбити добро в ім’я фанатизму, призводить до переродження в дегенерата.

На жаль, ці проблеми актуальні й сьогодні, нехай трохи в пом’якшеному вигляді, але скільки зараз “хворих” політикою та кар’єрним ростом людей. Інколи через цю “хворобу” члени однієї родини готові піти не тільки на сварку, а й на розрив, бійку, вбивство. Єдиний спосіб уникнути цього – пам’ятати, що перед тобою не лише “червоний”, “білий” чи “чорний”, а перш за все, твоя рідна, близька людина, яка любить і береже тебе.

Разом зі своїми героями письменник шукав вихід із лабіринтів історії, помилився і пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав жорстокості сучасної йому доби. Але ніколи Вічність не жбурне у його бік докір. І тому свідчення безсмертні слова М. Хвильового:

І хіба посміє вічність шпурнути в моє обличчя докір?

(поема “Електричний вік”)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Трагізм життєвої долі Миколи Хвильового та його героїв