Трагедія жінки у романі Л. М. Толстого “Анна Кареніна”
У статті “Жіноча неволя в руських піснях народних” великий український письменник і громадський діяч І. Я. Франко писав: “Заборонена любов найсильніша… Для жінки все міститься в тій любові, поза нею вона нічого не бачить: ні дому, ні мужа, ні про чого світу. Задля своєї любові вона рішається на найбільшу жертву, яку тільки може принести женщина – на неславу, на прилюбну нечесть.. “.
Героїня роману великого російського письменника Л. Толстого Анна Кареніна напевно б погодилася із цими словами. Вона мала жагуче прагнення жити,
Ще на початку роботи письменник зазначав, що “роман дуже живий, гарячий…”. Більше того, “Анну Кареніну” сам автор називав романом про сучасне життя. Можливо, задум твору був суто дидактичним. Напередодні великих історичних подій у суспільстві панували різноманітні думки, але найголовнішим було передчуття неминучої катастрофи. Толстой неодноразово висловлював думку про те, що не тільки уклад життя, але й цивілізація поступово руйнуються. Адже в центрі уваги письменника – родина. Родина, що є основною складовою суспільства.
Роль жінки в сім’ї, в суспільстві на той час була дуже послабленою. Вона не мала права обирати для подружнього життя чоловіка, якого кохала. Повинна була спиратися на батьківську волю. Цей факт постійно фігурує у тексті роману. Мар’я Євгеніївна фатально помиляється, коли намагається нав’язати Кікі власний погляд на претендентів, Левіна та Вронського. Княгиня постійно вагається: у неї вже був досвід старших доньок, які не були особливо щасливими зі своїми обранцями.
З іншого боку, їй не подобається європейська мода, яка дозволяла молодим самим вирішувати свою долю. Не без впливу матері Кікі відмовляє Левіну, і навіть пізніше, коли вони вже стали подружньою парою, її помилка відлунює постійними сварками та ревнощами чоловіка. Шлюб Анни Кареніної не був щасливим. Людям стороннім здавалося, що це була ідеальна пара. Вона красива, розумна, сильна, турботлива. Він поважний чоловік, який вирішує важливі державні справи. У них є син, маленький Сергій Каренін. У цьому ідеалі родинного життя відчувалось щось штучне. Це Анна відчувала завжди, але після примирення брата та його жінки, ця штучність почала нервувати й дратувати її. Можливо, причина полягала в тому, що Анна і її чоловік мали різні характери. Вона була життєлюбною, веселою, молодою. Він ніколи не поспішав, все робив, ніби механізм за якимось таємним і невидимим розкладом. Він мав свої звички, які змінювати не збирався. На цьому тлі відбувається знайомство із молодим привабливим Вронським.
Що приваблювало Анну? Звісно, романтичність цих зустрічей, так несхожих на щоденні зустрічі з чоловіком. Коли на далекій станції Анна відкрила двері поїзда – “заметіль та вітер поринули їй назустріч та почали суперечку із дверима”. Це була якась дивовижна суперечка зі стихією, яка раптово охопила Вронського та Кареніну. Стихія молодої пристрасті, якій неможливо було протистояти.
Анна довго не могла отямитись, але пристрасне бажання хоч щось змінити в цьому нудному штучному житті перемагало. Дуже довго ця пристрасть була лише її таємницею. Вона дарувала жінці насолоду. Здається, вперше в житті Анна відчула, що комусь потрібна. Це було справжнім одкровенням.
Під впливом кохання, шаленої пристрасті жінка навіть забула, що вона, за людськими законами, належить чоловікові. Але чому панує така несправедливість? Вона кохає, її кохають – кому потрібна неправда? І це сталося. Анна відверто розповідає чоловіку про Вронського та свої почуття до нього. Реакція Кареніна передбачувана. Він постійно намагався зберегти сім’ю, хоча й не усвідомлював, що це тільки початок нещастя. Виникає враження, що Каренін ніколи не бачив в Анні людину і жінку. Вона була його дружиною, другою половиною – всім, але не коханою жінкою, не товаришем, не співрозмовником. Про що Каренін думав? Про свій соціальний статус, про те, що скажуть у вищому світі, як це вплине на його кар’єру. Дуже довго він намагається вирішити складне завдання: що робити. Ані дуель, ані розлучення не задовольняли його потреб. Він пропонує Анні зберегти шлюб, але якою ціною?
Як тільки це стає можливим, Анна забуває про погрози чоловіка. Знову ж таки, вона кохає, її кохають – кому потрібна неправда? Чоловік посилює натиск: для того, щоб зберегти звичний спосіб життя, він удається навіть до шантажу. Він не любить сина, але щоб зробити боляче цій безсоромній жінці, ставить ЇЇ перед вибором: або син, або коханець.
Анна обрала коханця – і це стало її нещастям. Вона зізнається, що любить у цьому житті лише Сергія та Вронського. Вона не може відчувати себе щасливою, поки не буде мати поруч і сина, і Вронського. Через деякий час Кареніна починає розуміти, що всі ці жертви заради кохання були марними. Поки в її душі панував неспокій, вона перестала бути найціннішою окрасою життя Вронського. Вона хотіла бути щасливою, але була найнещасливішою жінкою. Вона хотіла кохати, але де те кохання. До Кареніна Анна вже не могла повернутися, а Вронський постійно віддалявся.
Епіграф роману “Мне отмщение, и Аз воздам” розкриває логіку розвитку подій. Відплата рано чи пізно наздожене грішного героя. “Фатальність” не тільки соціальних, але й особистісних стосунків уявлялася Толстому таємницею, яку не можуть зрозуміти окремі люди, навіть якщо вони дуже розумні. Цю таємницю поступово відкриває час, коли наочним стає зв’язок близьких причин та далеких наслідків. Толстой не намагався засудити Анну, скоріше, його завдання полягало в тому, щоб зрозуміти її. Для цього він уводить паралельну сюжетну лінію, пов’язану із Левіним. Тільки Левін не поспішав звинувачувати Анну: “Можливо, не стільки розумна, проте щиросердна дивовижно. Дуже шкода її”. Та чи могли сучасники звинувачувати таких жінок, як “Каретна, у тому, що вони хотіли жити щасливо.
Права жінки були обмежені. Такими ж обмеженими були їх обов’язки. Жінка, мати… Можливо, на початковому етапі розвитку суспільства такий розподіл жіночих прав та обов’язків був життєвою необхідністю для продовження роду. Коли жінка намагалася відійти від насаджуваного їй зразка поведінки, неминуче відбувалася трагедія. Так сталося і з Анною Кареніною. Можливо, якщо б вона мала якісь інші варіанти реалізувати своє незадоволення – громадська діяльність, професійна діяльність – ніяка сила не спроможна була б штовхнути її під вагони.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)