Історія жінки, що втратила себе (за романом Л. Толстого “Анна Кареніна”)

Я нікому не чинила зла, окрім себе. Це я маю право…

Л. Толстой. “Анна Кареніна”

У романі “Анна Кареніна” відбилися складні духовні пошуки автора. В пе­ріод роботи над романом Толстой пише на аркуші паперу питання, які мучили його і не мали відповіді: “Навіщо жиги?”, “Яка мета мого і всякого існування?”, “Як мені треба жити?” Герої нового роману Толстого не з минулого, а з сучасного життя, коли все змішалося, перевернулося, як у будинку Облонських. Змінилася не тільки економіка, а й звичні уявлення про морачь, сім’ю.

І в цій атмосфері не­стійкості, в передчутті катастроф живуть герої Толстого. Кожний з них по-своєму шукає опору в житті, яка б додала смислу їхньому життю.

Життя головної героїні Анни Кареніної починає змінюватися з того моменту, коли до неї приходить кохання. Звичний лад життя руйнується: сім’я, мораль, гро­мадська думка – всім жертвує Анна заради пристрасті, шо спалахнула. “Все кінче­но. – У мене нічого немає, окрім тебе. – Пам’ятай це”, – такими словами почала

Анна своє нове життя з Вронським. Ще недавно воно здавачося їй неможливою, чарівною мрією щастя. Тепер до почуття радості

додався сором, жах і постійна стурбованість. Щоразу, коли вона думала про те, що зробила, і що з нею буде, і що вона має зробити, на неї навалювався жах і вона відганяла від себе ці думки.

Анна поступово виключає зі свого життя суспільну думку, розриває стосунки з родиною і концентрується на своєму почутті кохання. Але це не робить її щас­ливішою. Це помічає і Вронський: “Так, вона раніше була нещаслива, аіе горда і спокійна; а зараз вона не може бути спокійна і гідна, хоча вона і не показує цьо­го”. Він прагне бути уважним і послужливим. Але кохання Анни стає дедалі са­молюбнішим, Окрім кохання, їй нічим заповнити життя. Анна вимагає від Врон – ського постійних підтверджень цього кохання. її терзають ревнощі, підозрілість, самотність, нерозуміння. Врешті-решт, її кохання, як пожежа, випалює все на­вкруги себе. Навіть перспектива нарешті одержати розлучення і стати дружиною Вронського вже не радує Анну. “Ну, я одержу розлучення і буду дружиною Врон – ського. Шо ж Кіті перестане так дивитися на мене, як вона дивилася нині? Ні. А Серьожа перестане питати про моїх двох чоловіків? А між мною і Вронським яке ж я придумаю нове почуття?”

Втрачаючи кохання, Анна втрачає сенс власного життя. Позбавившись всього, що пов’язує людину з іншими людьми, їй нічого не залишається, як позбавитися себе. “Чому ж не загасити свічку, коли дивитися більше нічого, коли бридко ди­витися на все це?.. Все неправда, все брехня, все обман, все зло!..”

З цими словами жінка, що втратила себе, йде назустріч своїй загибелі. Тому що більше не може “придумати становища, при якому життя не було б мукою”.

Чи змогли інші герої Толстого розплутати складний вузол життєвих проблем, позбавитися плутанини думок і душевних страждань і при цьому не втратити себе?

Кожний герой іде своїм шляхом. Левін, наприклад, знаходить “безперечний смисл добра”, яке він має внести в своє життя.

Але кожна людина повинна сама шукати відповіді на вічні питання, незважа­ючи на весь досвід людства. Тому такий важкий тягар відповідальності за зробле­ний вибір і така висока ціна наших помилок.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Історія жінки, що втратила себе (за романом Л. Толстого “Анна Кареніна”)