Трагедія ролі Подавців у романі Юрія Яновського “Вершники”
Коли Юрій Яновський читав книжку і хотів її оцінити, він питав себе: “Чи взяв би ти її в далеку путь, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості?” У словах цих не тільки естетична програма письменника. Це – девіз його життя! Ю. Яновський належить до покоління тих письменників, які відкривали нові теми, шукали нові форми, йшли незвіданими шляхами, В українську літературу він увійшов як натхненний романтик. Романи Яновського про громадянську війну – це величезні поеми у прозі, вони світяться сонцем, їхні
Зміст роману відзначається багатством, досконалістю художньої форми. Твір складається із восьми
Починається роман “Вершники” новелою “Подвійне коло”, яку можна назвати ще одним “листом у вічність”. Про що цей лист? Насамперед, про трагедію людської душі, що переступила святі закони Господніх заповідей і вчинила непрощенний гріх – братовбивство. Перед нами брати Половці, сини “чесного чорноморського рибалки Мусія Половця, котрі визначилися на своєму життєвому шляху ще до початку революції; жили відповідно своїх намірів, уподобань, світобачення. Чи можемо ми засуджувати того ж Андрія – офіцера царської армії, чи Оверка – палкого прихильника української національної ідеї, чи Панаса, вільного, як вітер, і непокірного, чи Івана, який “працював на заводі й робив революцію”? Звичайно, ні! Всі ми різні й маємо право на свою точку зору і свій вибір. Родина Половців була по-своєму щаслива. Старий батько, людина мужня й мудра, вчив своїх синів щиро поважати родинні традиції, бо “тому роду не буде переводу, в котрому брати милують згоду”,
Скупими штрихами змальована постать старої Половчихи. Ії портрет немов вирізьблений з граніту, “вона була висока та строга, як у пісні…” Здається, що вона “маяк невгасимої сили”. Не випадково Ю. Яновський вдається до узагальнюючого порівняння Половчихи зі скелею: “…мати стояла на чолі родини… мов скеля в штормі”, Усі ми, безперечно, розуміємо, що значить злагода в сім’ї. Міцна родина – міцна держава. Тому революція, прогримівши над нашою землею у листопаді 1917-го, розвела людей по різні боки, поділила на табори, які ворогують між собою. Доля братів Половців у цей важкий, трагічний період історії склалася відповідно до їхніх поглядів, і це призвело до розриву родинного кола. Рубали шаблі, “летіли голови, як кавуни”, “хряскотіли кістки”, “кружляв задушливий шторм степу”, убивав брата. Залишилися живими тільки Іван, командир інтернаціонального полку, та підліток Сашко.
Це і є друге коло битви, без шабель і гвинтівок. Закономірно,, що в цій боротьбі перемагає “правда бідних”, у яку так вірив сам Ю. Яновський. Роман “Вершники” висвітив громадянську війну як кров, смерть і горе народу, а не як масовий героїзм і подвиги. Винищуються люди, руйнуються міста і села, знищуються устояні віками духовні цінності. Трагедія України не менша: українець-махновень зі словами звинувачення: “Ну що – України тобі хочеться?” – повстає проти українця-петлюрівця. Пригадуються мудрі слова Т. Шевченка:
Того ж батька, такі ж діти, Жити та брататься, Ні, не вміли, не схотіли, Треба роз’єднаться.
На тлі жорстокого часу брати Половці не стають менш жорстокими. Вони не стали зрадниками чи боягузами, а стали завзятими ворогами, які в ім’я примарних ідей вбивали один одного. Трагедія у романі – потрійна – це трагедія роду, матері, України. Трагедія, що потім ще довго відлунюватиметься голодомором, смертями, репресіями.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)