Особливості праці й життя кіномитців у романі Ю. Яновського “Майстер корабля”

Іноді можна почути думку про те, що життя творчої людини – неважке і сповнене розваг. Справді, що таке творчий процес? Поняття це абстрактне й, мабуть, не вимагає великих зусиль: твори собі, коли прийде натхнення… І тільки самі митці знають, що за словом “натхнення” стоять довгі безсонні ночі, грунтовні знання, уміння працювати без перепочинку, сила волі. Підтвердженням цього є роман видатного українського письменника Юрія Яновського “Майстер корабля”, де показані особливості праці й життя кінематографістів.

“Наші кроки

в кіно були спробами дитини, що вчиться ходити… Віддрукувавши позитиви, ми рухали їх перед щілиною в картоні” , – згадує старий То-Ма-Кі, герой-оповідач роману. Його ім’я – найвище звання для кінематографіста, адже розшифровується воно як Товариш Майстер Кіно. Ця людина занурює нас у світ своїх спогадів, з яких дізнаємося, що виникнення фільму – складний і довгий процес. Один тільки-початок цього процесу – написання сценарію – вже забирає всі сили його автора: “Коли я робив сценарій, мені здавалося, що його можна записати в Біблію…

А через тиждень я вже ненавидів його, як мою майбутню смерть. Я виносив

його в собі, як кобила – лоша”. Далі – обговорення й погодження написаного з директором та режисером (ці дискусії забирають стільки енергії!), зйомки з ранку до вечора, проблеми з декораціями, костюмами, освітленням, нервування всієї кіногрупи, дрібні сварки й суперечки, казуси на знімальному майданчику, монтаж фільму, вирізування цілих метрів плівки, верстання залишеного… Чи може після цього виникнути думка, що робота кіно-митця – найлегша в усьому світі? Кожний крок, кожна невдача під час знімання епізодів, кожний вдалий жест актора врізаються у пам’ять і серце, змушують хвилюватися й нервувати, сперечатися й відстоювати своє бачення картини.

Тільки момент, коли фільм уже готовий і його показують на великому екрані, є винагородою за всі ці дні, тижні, місяці переживань. Ніщо не може зрівнятися з радістю творчої людини від споглядання результатів своєї натхненної праці.

Та особливо яскравою є розповідь То-Ма-Кі про те, як він із групою знімав матеріал про зустріч комісара з міністром Турецької Республіки. Готовий фільм треба було представити вже на початку бенкету, що теоретично було можливим, а от практично – майже ні. Герой твору підходить до роботи творчо: “Коли в спішній роботі є серйозність, цю роботу ніколи не зробити так швидко, як треба”. І То-Ма-Кі нібито не поспішає. У кінолабораторії він співає веселих пісень, пригощає всіх яблуками, розповідає анекдоти. А робота просувається: триста метрів плівки пішли проявлятися, далі – фіксаж і промивка, сушка негативу, робота друкувальної машини, різання позитивів по кадрах, монтаж, написання титрів, перевірка… І все це за лічені години. Але встигли! Й ось воно – емоційне сп’яніння від радості й гордості за свою роботу. Лише потім приходить утома, і вона приємна, бо що може бути приємнішим за відпочинок після талановито зробленої картини?

Так, життя й праця кіномитців – дуже нелегкі, і це Юрій Яновський довів нам у своєму творі. Проте роман читаємо із захопленням, розуміючи, що такій працездатності, такій відданості своїй справі варто повчитися. Недарма у “Майстер корабля” провідною думкою є твердження, що тільки творча праця може бути радісною.






Твір-роздум на тему без мови немає народу.
Особливості праці й життя кіномитців у романі Ю. Яновського “Майстер корабля”