Тема поета у творчості В. Маяковського
XX століття – це вік колосальних суспільних протиріч і потрясінь. Кожне століття має потребу у власному поеті, що зробив би “біль часів своїм власним болем”. Таким поетом XX століття був Маяковський. З його потужною, що владно увійшла у нашу свідомість і літературу поезією зв’язано дуже багато чого. Він перший, використовуючи свій незвичайний ритм, з’єднав політику і лірику.
Його любов до людини вилилася у потужний струмінь нового мистецтва. Замолоду Маяковський був пов’язаний з футуристами (від німецького слова “футурум”
“Мій стих громаду років прорве і з’явиться вагомо, грубо, зримо, як у наші дні ввійшов водопровід, спрацьований ще рабами Рима”, – писав поет у поемі “У весь голос”. Поет зміг точно визначити значення своєї творчості для російського народу. Питання про роль і місце мистецтва здавна хвилювало Маяковського.
У вірші “Розмова з фінінспектором про поезію” (1926) він продовжує традиції розмови про літературу, про її місце в житті суспільства, про її громадянськість, “про місце поета у робітничому ладу”. Маяковський був складною, суперечливою натурою, але він був настільки глибокий у своїх сумнівах і прозріннях, що по силі ідеї, вираженої в його віршах, поставити поруч із ним когось було практично неможливо. Багато поетів, не прийнявши революції, покинули країну, творили в більш вузькому масштабі. Навіть Єсенін, співак найтонших відтінків людської душі, не зміг зрозуміти всього розмаху подій, що відбувалися. Маяковський пише про важку працю поета: “Поезія – той же видобуток радіо…”. Наш сучасник Є. Євтушенко сказав точні слова про те, що поет у Росії більше, ніж поет. Це повністю можна віднести до Маяковського. Він хотів бути зрозумілим народом. Незважаючи на цькування, він залишався вірний собі, не поміняв своїх переконань, будучи впевненим, що нащадки його зрозуміють. У поемі “У весь голос”, що поет встиг закінчити, він писав: “Я к вам прийду у комуністичне далеко… Мій стих дійде через хребти століть…”.
Відразу після похорону В. Маяковського Марина Цвєтаєва писала, що Росія дотепер не зрозуміла, хто їй був даний в особі Маяковського. Поема “У весь голос” – це політична декларація, це оповідання про час і про себе, звернення у майбутнє. У пору роботи над поемою Маяковський готовив виставку “20 років роботи” – своєрідний звіт перед читачами. Поема “У весь голос” як би підбила підсумок творчого досвіду поета і його міркування про поезію. У той час ішла гостра боротьба різних літературних угруповань. Поети “чистого мистецтва” затверджували, що поезія не повинна відбивати грубу дійсність, Маяковського вони назвали “дрібнобуржуазним попутником”. У поемі “У весь голос” відчуваються відзвуки ідейних і естетичних зіткнень тих років. Маяковський вважав, що поезія повинна служити насущним проблемам дня. Відмовляючись строчити ніжні романси, поет дорівнював своє перо до зброї, тому що в цьому була необхідність, він “себе упокорював, стаючи на горло власній пісні”.
Маяковський дивно тонко почував час. Бухарін заявляв, що “набридло йому читати “агітки” Маяковського” і провідним поетом епохи він проголосив Пастернака. Але це абсурд – порівнювати таких різних, таких великих і навіть геніальних поетів. Це однаково, що заявити: “Толстой у літературі є, а Чехова ні”. Кожний поет ніс своє світорозуміння, своє мистецтво. Трагізм положення Маяковського збільшувався – його не розуміли як поета, що і призвело до самогубства. Можливо, це була хвилинна слабкості, можливо, результат організованого цькування поета, але 14 квітня 1930 року Маяковського не стало.
Не завершені були творчі задуми, не здійснилися плани поїздок і зустрічей із читачами, але залишилися вірші Маяковського, залишилося завойоване право бути першим у робітничому ладу. Злостивці навіть риму поета, його манеру виділяти на рядку кожне слово перетворювали в “свідчення меркантильності”. Маяковський гнівно відповідає ворогам: “Мені і рубля не нагромадили рядки, червонодеревці не слали меблі додому. І крім чисто вимитої сорочки, скажу по совісті, мені нічого не треба”. Так, Маяковський був партійним поетом, він і не заперечував цього. Він щиро вірив у комуністичне майбутнє.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)