Поетичне “я’ поезій В. Маяковського

Про поезію Маяковського найчастіше сперечаються, тому що непросто прийняти його вірші й зрозуміти – надто вже вони незвичайні. Але це – справжня поезія, тому що вона сповнена виразних і естетично переконливих художніх образів, які передають мінливість і багатство навколишнього світу.
Яке ж поетичне “я” цього поета? Перш за все воно яскраво виражене, як годилося футуристові. Він ставить своє “я” врівень з цілим світом, тому й звертається до Землі:

Земле!
Ты! Нас – двоє,
Пораненных, загнанных ланями…

Так відчуває

поет землю і себе, самотнього серед світу, де панують гроші, де матеріальне посіло не тільки своє місце, але й місце творчості, духовності. Саме цим фактом продиктоване оце перебільшене “я”. Це не від егоїзму, а від власної вразливості. І навіть назва “Себе, любимому, посвящает эти строки автор” – це спосіб захисту від великого й часто бездушного світу. І в циклі “Я” поет сказав про це недвозначно:

Я одинок, как последний глаз
у идущего к слепоте человека!

Позиція Маяковського висловлена часто різко, категорично, любов і ненависть виражені контрастно. Разом із тим поетичне “я” – це уособлення

емоційної відкритості для сприйняття чужого болю. Таким є вірш “Хорошее отношение к лошадям” або “Вот так я сделался собакой”. Почуття спорідненості з усім живим на землі – ось головне у віршах Маяковського. Це душа його поезії, а химерна форма, незвичність образів – то лише спосіб подачі свого бачення світу. А шляхи розв’язання важливих задач сучасності лежать, на думку поета, через розуміння законів гармонії, через любов до всього навколишнього. Кохання до жінки – лише частина сприйняття світу через власне “я”. Але це почуття так само сильне, всеохватне:

И чувствую –
“я”
для меня мало.
Кто-то из меня вырывается упрямо.

Поетичне “я” Маяковського інколи свідомо зухвале, воно кидає виклик усьому світові, який втратив гармонію:

Эй, вы!
Небо!
Снимите шляпу!
Я иду!

Але й сам поет, відкричавши свої гасла, відгримівши зболеними римами, ніби прислухається до всесвіту, який здається йому довершеним і живим:

Вселенная спит,
положивши на лапу
с клещами звезд огромное ухо.

І тоді знову відкривається уся незахищеність, вразливість його поетичного “я”.






Твір на тему як я уявляю життя нори.
Поетичне “я’ поезій В. Маяковського