Тема “маленької людини” у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”
Тема “маленької людини” є однією з центральних тем у російській літературі. Її торкалися у своїх творах і Пушкін (“Мідний вершник”), і Толстой, І Чехов. Продовжуючи традиції російської літератури, особливо Гоголя, Достоєвський з болем і любов’ю пише про “маленьку людину”, що живе в холодному і жорстокому світі. Сам письменник зауважив: “Усі ми вийшли з Шинелі Гоголя”. Тема “маленької людини”, “принижених і ображених” особливо сильно прозвучала у романі Достоєвського “Злочин і кара”. Одну за одною розкриває
Достоєвський підкреслює влада середовища над людиною. Побутові дрібниці стають у письменника цілою системою характеристик. Варто тільки згадати, в яких умовах доводиться
Суперечлива і фігура його дружини Катерини Іванівни. Вона старанно зберігає спогади про благополучне дитинстві, про своє навчання в гімназії, де танцювала на балу. Вона вся віддалася прагненню не допустити остаточного падіння, але нерідну доньку все ж послала займатися проституцією і теж бере ці гроші. Катерина Іванівна своєю гординею прагнути сховатися від очевидної істини: її будинок розорений, а молодші діти, можливо, повторять долю Сонечки. Важка доля і сім’ї Раскольникова. Його сестра Дуня, бажаючи допомогти братові, служить гувернанткою у циніка Свидригайлова і готова вийти заміж за багача Лужина, до якого відчуває почуття огиди. Кидається по божевільному місту герой Достоєвського Раскольников і бачить тільки бруд, горе і сльози. Це місто настільки нелюдський, що здається навіть маячнею божевільного, а не реальною столицею Росії. Тому не випадковий і сон Раскольникова перед злочином: п’яний хлопець під регіт натовпу на смерть забиває маленьку, худу шкапи. Цей світ страшний і жорстокий, у ньому панують злидні і порок. Саме ця шкапи стає символом всіх “принижених і ображених”, всіх “маленький людей” на сторінках, над якими глумляться і потішаються сильні світу цього – Свидригайлов, Лужина і їм подібні.
Але Достоєвський не обмежується цим твердженням. Він зазначає, що саме в головах принижених і ображених народжуються болісні думки про своє положення. Серед цих “бідних людей” Достоєвський знаходить суперечливі, глибокі й сильні особистості, які в силу деяких обставин життя заплуталися в собі і в людях. Безумовно, найбільш розробленим з них є характер самого Раскольникова, чиє запалене свідомість створило суперечить християнським законам теорію. Характерно, що одна з найбільш “принижених і ображених” – Соня Мармеладова – знаходить вихід зі, здавалося б, абсолютної безвиході життя. Не вивчаючи книг з філософії, а просто за покликом серця вона знаходить відповідь на ті питання, які мучать філософа студента Раскольникова.
Ф. М. Достоєвський створив яскраве полотно безмірних людських мук, страждання і горя. Пильно вдивляючись в душу “маленької людини”, він відкрив у ній поклади душевної щедрості і краси, не зламані найтяжчими умовами життя. І це було новим словом не тільки в російській, а й у світовій літературі.
В. Г. Бєлінський помітив ще в молодому Ф. М. Достоєвського “талант незвичайний і самобутній”, який “різко відокремився від всього натовпу наших письменників”. Ця самобутність Достоєвського висловилася перш за все в тому, що письменник продемонстрував дивовижне вміння увійти в глибину психології героя. У його попередників було багато побуту і мало живу людину. У Достоєвського же жива людина з’явився з середовища “принижених і ображених”, і кожен з цих людей був цілою всесвіту зі своїм світом почуттів, думок. Кожен герой творів Достоєвського настільки індивідуальний, що його не сплутаєш ні з ким.
Всі герої Достоєвського дивно складні і суперечливі. І всі вони живуть як би з здертою шкірою, абсолютно незахищені від жорстокого зовнішнього світу, Достоєвський як справжній психолог проникає в саму безодню людської свідомості, людської психології, розкриває суперечливу душу кожного свого героя. Письменник по іншому, не так, як його попередники, дивиться на проблеми героя. Він показує, наскільки цікавий і незвичайний може бути кожен окремо взята людина, хай це навіть “маленька людина”, жебрак і задавлений життям.
Йдучи по стопах Гоголя, Достоєвський у своїх творах розкриває тему маленької людини. Але знову ж таки він розкриває її з точки зору глибинної психології кожної людини. Якщо Гоголь дивиться на свого героя Акакія Акакійовича як би з боку, помічає в ньому риси приниженості та затурканості і волає до гуманних почуттів читача, то Достоєвський підходить до цієї теми з нових, більш радикальних позицій. Він змінює точку зору, тому часто вже не автор, А сам герой, “маленька людина”, знаходить голос, починає судити і себе, і навколишнє його середовище. Це допомагає авторові глибше проникнути в душі героїв, подивитися на них зсередини, показати їх самосвідомість. Відомий дослідник поетики романів Достоєвського М. М. Бахтін пише з цього приводу наступне: “Ми бачимо, не хто він є, а як він усвідомлює себе. Те, що виявляв автор, виконує тепер герой, висвітлюючи себе з усіх можливих точок зору “. Особливо сильно це якість проявилася в першому романі Достоєвського “Бідні люди”, головний герой якого, Макар Девушкин, пускається в опис своїх почуттів, міркує про літературі і оголює перед читачем свою душу.
В. Н. Майков писав, що Достоєвський – поет по перевазі психологічний, тому що для нього стає більш важливою душа людини, то, як вона змінюється під впливом оточуючих її фактів, навколишнього середовища. І виявляється, що герої Достоєвського здаються забитими і безсловесними тільки з боку. А насправді їхня душа складна і суперечлива, і перш за все тому, що вони мають загострене почуття свого Я.
Герої Достоєвського – Це люди глибоко страждають, гостро переживають соціальні та психологічні катастрофи. Вони чуйно відгукуються на будь-яке приниження своєї гідності. Багато дослідників відзначали, що Достоєвський створює своїх героїв з відкритою, оголеною душею. Але чим більше вдивляєшся в душу, тим більше розумієш, що вона сильно изранена життєвими обставинами, які скаламутили її чистоту і щирість. Тому так багато в душах героїв протиріч. З одного боку, вони добрі і щирі, але з іншого – часом їхня хвора душа примушує їх бути егоїстами. Ця якість особливо помітно в героях роману “Ідіот”, і найбільше в образі героїні Настасії Пилипівни.
Це людина, яка з юнацьких років був відданий нарузі і затаїв злобу на всіх людей. Ця душевна рана постійно болить в Настасії Пилипівни і породжує суперечливий комплекс почуттів. З одного боку, в її душі присутній довірливість і простодушність, а з іншого – свідомість ображеної гордості, таємний сором за незаслужене, але вчинилося моральне падіння. Тому на людях на поверхні душі героїні вирують почуття, що часом доводять її до цинічно вчинків. А в глибині душі у неї таїться чуйне серце, спрагле любові і прощення. Достоєвський не просто розкрив душевні протиріччя героїв своїх романів, не просто проник в безодні їхні душі, а й показав, що в них таяться душевна щедрість і краса, Які не можуть бути зламані навіть самими важкими умовами життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)