Тема людської пам’яті в оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»
Тема часу і пам’яті звучить у багатьох творах німецького письменника Генріха Белля. Особливо це стосується його антивоєнних, антифашистських творів, у яких тема пам’яті звучить трагічно.
Спогади про минуле протиставляються зловісним обрисам сучасного, розриваного на шматки хаосом війни. Уже на початку оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» ми бачимо героя твору на межі загибелі. Крізь хворобливий жар герой-оповідач туманно бачить приміщення, в якому перебуває, і в його свідомості виникають картини минулого. Письменник показує
На фоні охопленого пожежею міста, на першому плані оповіді з’являються предмети, що нагадують мирні дні. Але під склепінням гімназії, де нещодавно звучав дитячий сміх, тепер хриплять поранені, що ось-ось помруть. Герой оповідання бореться зі своєю пам’яттю, не пускає її у своє теперішнє життя, тому що розуміє, що минулого, своєї мирної і безтурботної юності, йому не повернути. Але пам’ять невмолима, і для героя найтяжчим є те, що все навколо – рідні стіни
Важливий рівень теми пам’ять в оповіданні складає опис творів мистецтва – це едя» Фейєрбаха, давньоримська скульптура «хлопчик, який витягає колючку», фриз Парфенона, колона Гермеса… Це же не індивідуальна, а загальнолюдська пам’ять. Белль показує, як війна може знецінити не лише життя будь-якої людини, але й культуру, мистецтво в цілому.
Особливе значення має рядок каліграфічної вправи, яку юнак почав писати на шкільній дошці лише три місяці тому, до війни, і яка вже ніколи не буде завершена: у цієї людини тепер немає рук, вона скоро помре. «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» – це початок відомого давньогрецького напису, який був зроблений помираючим воїном і увічнив битву, в якій геройською смертю поліг загін спартанців. Історія повторюється – і у ХХ столітті ні мистецтво, ні освіта не врятували людство від нової жахливої війни. Як і тисячоліття тому, на війні гинуть люди.
Війна увірвалась раптово – і навіть написані крейдою на дошці вправи гімназиста ще не стерті. Але світ змінився, і змінилася людина. У німецькій класичній гімназії стоять погруддя великих полководців, якими, певне, захоплювалися хлопчаки-гімназисти. Але тепер, пройшовши крізь жахи війни, герой розуміє, що той воєнний пафос, описаний у «книжках із картинками», це ніщо, мильна булька. Солдат запитує себе – за що він боровся? – і не знаходить відповіді.
Для мільйонів людей, загиблих на війні, зроблять тисячі «пам’ятників масового виробництва» – от і все. У спогадах героя особливу роль відіграє образ хреста. Коли хрест зняли, на стіні лишився незникний слід, що здавався ще яскравішим, ніж сам маленький і старий хрест. Його не можна було знищити, як не можна знищити у свідомості людини пам’ять минулого, культуру, почуття моралі…
Тінь у формі хреста, що проступає на стіні крізь усі шари фарби – це символ мирного часу, «коли ще дозволяли вішати у школі хрести», і всього того в людині, що здатне протистояти війні, руйнації особистості і культури. Тема людської пам’яті в оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» має трагічне забарвлення. Але пам’ять – це можливість зберегти своє людське «я» за будь-яких обставин. Пам’ять може існувати у формі прекрасних творів мистецтва або запаху тютюну і теплого молока.
Кожна історична епоха складається з тисяч спогадів особистих, інтимних спогадів кожної людини. Це той ланцюжок, що зав’язує воєдино минуле і майбутнє, дитинство і доросле життя, одну людину з іншою… Зберегти пам’ять про минуле – то зберегти себе, свою культуру, свою батьківщину.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)