Тема Батьківщини у творчості Ф. І. Тютчева
Все своє життя Ф. І. Тютчев вірило в особливе призначення Росії, у велику долю її. Доля ж самого поета зложилася так, що свої кращі роки він провів за кордоном. Тютчев тривалий час служив у Мюнхені, у російській дипломатичній місії. Живучи в Німеччині, Федір Іванович побував у багатьох країнах Європи – у Греції, Італії, у Франції. Однак думка його завжди була спрямована до Росії, він був “росіянин серцем і душою”. Розумом Росію не зрозуміти, Аршином загальним не виміряти: У їй особлива стать – У Росію можна тільки вірити.
Цю віру поет
От “бліді берези”, “пустирник легкий”, “мохи сивий”. Всі так блідо, унило, мертвотно. Здається, втомлена природа спить, “поринувши в сон
Все голо так і неосяжно. В одноманітності німому… Місцями лише просвічують плями Стоячих вод, покритих першим льодом. (“По дорозі назад” ) У душі його ще живі спогади про краї, де “райдужні гори” і “блакитні озера”. Однак Росія для Тютчева – це не тільки смутні місця, що застигли у фатальній безмовності.
Але це ще й Батьківщина, з якої доля розлучила його юнаків і куди він все-таки вернувся через багато років, зрілим чоловіком, щоб виконати своє щире призначення. Європа не стала для поета рідний. Захід і Схід завжди були протипоставлені у свідомості Тютчева. Картини скромної російської природи й “бедних селищ” у поета одухотворенни й прекрасні, незважаючи на їхню невигадливість і непомітний вид.
Але краса ця недоступна західному розумінню: Не зрозуміє й не помітить Гордий погляд іноплемінний, Що протягає й таємно світить У наготі твоєї смиренної. ( “Ці бедние селенья” ) Земля ця в поета – земля, благословенна Господом. І саме в російської патріархальності, у православних традиціях, у самому складі росіянці душі Тютчев бачив стан порятунку Росії. Беззастережна віра поета в особливий шлях Росії, у її особливу місію звучить у вірші “Ні, карлик мій! боягуз безприкладний!..
“. Вірш звернений до державного канцлера Карлові Васильовичу Нессельроде, що пропагував у Росії антиросійські настрої. Русь, на думку поета, незважаючи ні на які віяння модних і прогресивних ідей, не відречеться від свого великого призначення: Те, що обіцяно долями Уж у колисці було їй, Що їй заповідане століттями И вірою всіх її царів… Вінця й скиптра Візантії Вам не вдасться нас позбавити! Всесвітню долю Росії – Немає!
Вам її не загатити. (“Ні, карлик мій! боягуз безприкладний… ” ) У Росії, по думці Тютчева, свій особливий шлях, далекий від західних революційних ідей, бунтів, повстань і переворотів. Поет уважав, що революція по природі своєї далека Росії.
“Росія насамперед християнська імперія. Російський народ – християнин не тільки в силу православ’я своїх переконань, але ще завдяки чомусь більше задушевному, чим переконання. Він християнин у силу тої здатності до самовідданості й самопожертви, що становить як би основу його моральної природи.
Революція – насамперед ворог християнства”, – писав Тютчев у статті “Росія й революція”. Революційний рух поет сприймав як невтримну природну стихію, перейняту бесівським, сатанинським початком. Росія ж у поданні Тютчева – країна непорушних моральних підвалин, країна патріархальності й стабільності суспільного устрою. Любов до ближнього, добро, справедливість, християнство й милосердя, мужність і сила духу – от ті якості, що здавна були властиві російській людині, що допомогли йому вистояти серед всіх історичних бур, у пору смути й ворожих навал.
У цьому стан величі й життєвої стійкості Росії. Хвиль шалених прибоєм, Безперервно вал морської З ревінням, свистом, вереском, виттям Б’є в стрімчак береговий, – Але спокійною й гордовитий, Дурницею хвиль не обуян, Нерухливий, незмінний, Мирозданью сучасний, Ти коштуєш, наш велетень! Так Тютчев писав у вірші “Море й стрімчак”.
Бурхливі морські хвилі персоніфікують тут західний революційний рух, стрімчак же – непорушність самодержавної Росії. Здається, поет і помилився у своєму пророцтві, і одночасно надзвичайно точно й вірно пророчив майбутнє Росії. Пройшовши через бунти, війни й революції, Росія все-таки не змінила собі, вернувшись до своїх джерел і вічних цінностей – до християнства й милосердя, доброті
(1 votes, average: 5,00 out of 5)