Такий різний Маяковський
І оглядатися на Маяковського нам, а може, і нашим онукам доведеться не назад, а вперед.
Марина Цветаєва
Двадцяте століття, століття суспільних протиріч, ламання старого, століття світових воєн і революцій. Це століття мало потребу у своєму поеті, що зміг би про нього розповісти як громадянин і поет. І тепер, коли XX століття вже увійшло в історію, розумієш, що можна назвати багато імен, але воно було б немислиме без В. Маяковського. З його натиском, з його вірою в події, що відбуваються, вмінням бачити і розуміти – хто ще міг бути уособленням
И только
Боль моя
Острей,
Стою, огнем обвит,
На несгораемом костре
Немыслимой любви.
(“Человек”)
У В. Маяковського своє місце в історії і, природно, у темі революції. Старше покоління знає поета як автора гасел і плакатів, “Левого марша”, “Стихов о советском паспорте”, вірша “Товаришу Нетте – пароходу и человеку”, їм до душі його відкритість, захопленість
Відразу після похорону Маяковського М. Цветава писала: “Боюся, що, незважаючи на народний похорон, на всю пошану йому, Росія дотепер не зрозуміла, хто їй був даний в особі Маяковського”. Вдумаємося и рядки Маяковського:
Я хочу быть понят
Моей страной.
А не буду понят,
Что ж,
По родной стране
Пройду стороной,
Как проходит
Косой дождь.
Це завершення вірша “Додому”, яке не потрапило тоді на сторінки книг… Багато про що говорять ці рядки: про поета задиристого, сміливого, але в груди якого, за словами А. В. Луначарського, “було вкладено і билося гаряче, ніжне серце”. Спробуємо почути, як стукало це велике людське серце:
Хорошо вам,
А мне
Сквозь строй,
Сквозь грохот.
Как пронести любовь к живому?
Живе, тепле, людське Маяковський цінував понад усе на світі. У його віршах і поемах багато звірів, птахів, навіть у дощу він зумів роздивитися сторожко скошені очі, теплі дні післявоєнного світу порівнював зі щенятами з андерсенівських казок. Маяковський усе життя повставав проти кам’яної, чавунної величі монументів, не виносив їхньої пишності і мертвості. У віршах “Остання петербурзька казка” він з доброю усмішкою спостерігає за тужливим Мідним вершником, що назавжди закований у мідь і є в’язнем власного міста.
Маяковський – людина дивної здатності відчувати світ яскравим, таким, що вміє любити і ненавидіти:
Ненавижу всяческую мертвечину,
Обожаю всяческую жизнь!
Один з перших віршів раннього Маяковського –
А вы
Ноктюрн сыграть
Могли бы
На флейте водосточных труб?
Як зрозуміти цей дивний і зухвалий вірш? Андрій Платонов запропонував свій варіант: “Він змушений був зіграти на тому інструменті, що був у нього “під руками”… Письменник вважає, що Маяковський передає страшний трагізм існування поета в оточенні нерозуміння. Прекрасне існує тільки в його уяві!.. Може, не варто ускладнювати Маяковського, адже він і так непростий. І не біда, якщо кожен зрозуміє його по-своєму.
Який чудовий вірш “Послухайте!”:
Если звезды зажигают,
Значит, это кому-нибудь нужно,
Значит, кто-то хочет, чтобы они были,
Значит, кто-то называет эти плевочки
Жемчужинами…
Як м’яко звучить звертання: “послухайте…” Якою ніжністю перейнятий вірш “Скрипка і трошки нервово”, за яким на любимовській Таганні був поставлений цілий спектакль:
Знаете что, скрипка?
Мы ужасно похожи!
Я вот гоже
Ору –
А доказать ничего не умею!
Давайте будем жить вместе!
А вірш “Дешевий розпродаж” змушує здригнутися від безвихідності життя:
Сегодня
В Петрограде…
Ни за грош
Продается драгоценная корона.
За человечье слово –
Не правда ли, дешево?
Маяковський був закоханий у життя, про його оптимізм завжди говорять, а в його душевний біль просто не вірять, а він був:
Я одинок, как последний глаз,
У идущего к слепым человека.
Поет, люблячи людей, прагне перебороти розрив між людиною і людством, вивівши до великої правди людських почуттів. От як він писав про Людину:
Это я
Сердце флагом поднял,
Небывалое чудо XX века.
Маяковський дуже різний, не завжди той, якого презентувала офіційна точка зору, але завжди цікавий, чесний, різноманітний у виборі тем і для багатьох читачів великий поет часу. Вірші поета і сьогодні потрібні!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)