Такий непростий світ почуттів у поезіях французьких символістів

І. Закладання основ художнього методу символізму. (Символізм – це напрям в європейському, а потім і в російському мистецтві, що сформувався у другій половині XІX ст. і набув розвитку на початку XX ст. За допомогою симво­лу поети прагнули розкрити своє бачення світу, краси. Часом ці сприймання

Були болісні, бо поети бачили недосконалість світу, відчували тугу за духовною свободою, трагічно передчували світові соціальні зрушення.)

ІІ. Що відчували і яким бачили світ поети-символісти?

1. Основні тенденції, що робили близькими світогляд

поетів. (Навколишній світ має багато звуків, він багатокольоровий, сповнений рухів. Природа бере участь у духовних пошуках ліричного героя, вона сповнена високих праг­нень. Тут чітко відбивається ліричне “я” і “ми”, тому що духовне оновлення суспільства неймовірне само по собі. Благоденство настане тільки тоді, коли всі любитимуть один одного, коли не буде байдужості, коли людина буде варта поваги, не опуститься до первісного стану, а поважатиме себе, бо щед­ро ділитиметься своєю добротою з іншими, близькими за духом і кров’ю.)

2. Світогляд Верлена. (Вірші поетів-символістів мають бунтарський харак­тер. В них

відчуваються такі сильні сторони символізму, як викриття мі­щанства, новаторські пошуки в царині багатозначності слова, створення двопланового образу, сенс якого полягає в тому, що за вираженим при­пускається те, що існує у свідомості поета. Верлена називають “вічною дитиною”, тобто він бачив дивовижне в найзвичайнішому, все звичайне викликало в ньому захоплення, він у всьому бачив поезію. Якщо поетові гидко жити в цьому світі брехливому, лицемірному, жорстокому, то волаю­чи про це, він вже змагається за інший, світлий світ. Він пристрасно любив життя і красу і вмів знаходити те й інше у дрібницях. Вірші для Верлена – музика. І ця музика викликає у свідомості різноманітні образи, спогади, пробуджує мрії про нове щастя, кохання. Він вимовляє:

Моє серце й душа в надпориві – Наче око гіганта подвійне, Де бринять, ніби мево сновійне, Всіх пісень переливи тремтливі…

Читаючи “Забуті арієти”, відчуваєш музику. Завдяки низці іменників поет передає своє бачення світу, передає захоплення красою всього того, що нас оточує.

Вірш “Душа, душа моя страждала…” сприймається як своєрідне наставни­цтво поета всім закоханим. Ні, він нікого не повчає, не займається мора­лізацією – він відкриває читачеві незаперечну істину: “розлука – пастка грандіозна”. Від любовної муки можна втекти “за сто миль”, але біль роз­луки ранить тебе ще дужче. Як же бути? І відповідь ми знаходимо просту: “Будь вдячним долі навіть за кохання нерозділене”.)

3. Поет, який завжди прагнув у невідоме. (З ім’ям Верлена назавжди поєдна­

Не ім’я Аргюра Рембо. Згадають одного – на думку спливає образ іншого Верлен знайшов у ньому саме те, що йому бракувало в житті – розумін­ня. Але це не завадило Верлену стріляти у друга. Рембо вважається родона­чальником французької поезії. У перших своїх поезіях Рембо виступає як символіст, у якого центральний образ ніби просвічує крізь всі інші образи, надаючи твору художньої цілісності. Смерть, вихід із жорстокого світу, де одні люди вбивають інших, означає справжнє життя, злиття з природою. Рембо вважав, шо поет – це дійсно викрадач вогню. “Він несе тягар, по­кладений на нього людством і навіть тваринами; він. повинен зробити так, щоб можна було відчути, пощупати, почути його створіння; він шукає са­мого себе, і тому треба йому йти у невідоме, вміти думати за всіх…” Найцікавіший вірш і великий – “П’яний корабель”. Вірш побудований як розгорнута метафора поета-корабля, що залишився без команди і яко­го відносить штормом і океанськими хвилями в невідомі краї. Фінал вірша сповнений глибокого розчарування: кораблю набридла свобода і океанська

Широчінь, спотворена понтонами з каторжниками. Саме цей вірш зблизив Верлена і Рембо.

Улюблений персонаж Рембо – бродяга. Це активний герой, що вторгаєть­ся в світ, прославляє свободу в політиці, побуті, уяві. Звідси – “розірваний стиль”, що передбачає свободу асоціацій, який був перейнятий у Рембо французькою поезією XX ст.) 4. “Поезія існує всюди…” (Стефан Малларме – французький поет-символіст кінця XІX ст. Він вважав, шо вірші є всюди, де є ритм, що прози немає – її замінюють вірші. А ще Малларме казав, що “в поезії завжди має бути загад­ка, і мета мистецтва – інших і не існує – полягає в тому, щоб відроджува­ти предмети”, що поезія – це “таємниця, ключ від якої має знайти читач”. Після смерті Поля Верлена до Малларме перейшов верленів титул – “ко­роль поетів”. Це була своєрідна винагорода за нескінченні ночі невпинної роботи над словом, за вперті тяжкі пошуки зовсім нової поетичної мови. Якщо вчитатися у поезію “Блакить” або у сонет “Лебідь”, то можна відчу­ти духовне злиття ліричного героя з навколишнім світом. Поет звертаєть­ся до сил природи, намагається осягнути неосяжне, придивляється пиль­но до туманів, сонця, відчуває всеосяжну владу небесної блакиті, відкидає все наносне, земне, недосконале, шо заважає змінитися – і тричі благає: “Блакить! Блакить! Блакить!” Рядки сонету “Лебідь” загадкові. Лебідь чи примара? Якщо лебідь – жива істота, то чому так сталося, що він не встиг скласти пісню і білосніжні крила не допоможуть птахові поринути у висо­ку далечінь? Від сонету віє безвихіддю, але нездоланою залишається Краса.) ІІІ. Вплив символізму на творчість великих художників різних напрямів. (Дека­дентська доктрина символізму – явище кризове. Але символістам притаманні і безсумнівні досягнення в їхньому прагненні побачити світ цілісним, переда­ти складність духовного світу людини. Значний вклад символістів у поетичну творчість, в реформу вірша: музикальна композиція, багатозначність слова і образу, що викликає потік асоціацій.)






Твір роздум на тему благодійність.
Такий непростий світ почуттів у поезіях французьких символістів