Сюжетно-композиційні особливості роману Євгеній Онєгін Пушкіна А. С

Однієї із чудових особливостей пушкінського генія є гармонійність його добутків з погляду їхньої сюжетно-композиційної побудови. Чіткість, визначеність, стрункість і домірність – основні композиційні властивості пушкінських створінь. Бєлінський відзначав, що у творах Пушкіна “кінець гармоніює з початком”. Дійсно, одним з улюблених прийомів поета була кільцева композиція, коли дія у фіналі вертається в те місце, звідки воно почалося. Зразком подібної композиції є роман “Капітанська дочка”, де дія починається й завершується

в маєток Гриневих. Кільцева композиція характерна й для роману “Євгеній Онєгін”, у якому дія починається й завершується в Петербурзі.

Взагалі, роман цей відрізняється досить складною композицією. По-перше, варто відзначити симетричність її, про що писав ще Д. Д. Благий. Основні сюжетні ситуації у романі начебто відбиті в дзеркалі.

Спробуємо простежити це, проаналізувавши текст В “Євгенію Онєгіні” два головних герої, які поставлені в подібні ситуації: Євгеній Онєгін і Тетяна Ларіна. Кожний з героїв має свій “власний сюжет”, з усіма компонентами його – експозицією, зав’язкою, розвитком дії й т. д. Причому

компоненти двох сюжетів багато в чому антитетични по своєму змісті й змісту Так, експозиція в сюжетній лінії Тетяни – оповідання про її сім’ю, про дитинство, характер і спосіб життя. Розповідаючи про батьків героїні, поет разом уводить нас у неспішний, по-російському розміряний ритм тихого повітового життя: Вони зберігали в житті мирної Звички милої старовини; У них на масниці жирної Водилися російські млинці; Два рази в рік вони говіли; Любили кругла гойдалка, Подблюдни пісні, хоровод… Тут же поет розкриває нам внутрішній мир героїні, підкреслюючи оригінальність Тетяни, її несхожість на навколишнім.

Вона ніколи не любила шумних дитячих ігор, вітряних витівок, занять рукоділлям, воліючи мріяти на самоті або ж читати романи. Картини дитинства й виховання Онєгіна являють собою експозицію в сюжетній лінії героя. Всі “атрибути” дитинства Онєгіна явно протипоставлені тому, що становить спогади дитинства Тетяни. Його виховує француз-гувернер, її – “Филипьевна сива”, стара нянька, російська селянка.

Француз-Гувернер прищеплює російському хлопчикові любов до західної культури – дівчинка ж неусвідомлено тягнеться до культури росіянці, що почалася для неї з російських казок, оповідань няньки в довгі зимові вечори. Його водять гуляти в Літній сад, для неї ж місцем прогулянок стають безкрайні простори сільської природи – поля, пагорби й гаї. Та й сам ритм петербурзького життя протистоїть сільській тиші: А Петербург невгамовний Уж барабаном пробуджений. Встає купець, іде рознощик, На біржу тягнеться візник, Із глечиком охтенка поспішає, Під нею сніг ранковий хрумтить. Характерно, що якщо в “експозиції Тетяни” Пушкін підкреслює її оригінальність, несхожість на навколишніх, то в “експозиції Онєгіна”, навпроти, підкреслена його типовість.

Він звичайний світський джигун, спритного й люб’язного парубків, що живе в повній гармонії з навколишніми. І лише у фіналі “онегинской експозиції” поет виділяє в ньому індивідуальні риси: “мріям мимовільну відданість”, “ненаслідувальну чудність” і “різкий, охолоджений розум”. Зав’язка в сюжеті Тетяни – її знайомство з Онєгіним (любов героїні зародилася в момент знайомства): Меж тим Онєгіна явленье В Ларіних зробило На всіх велике впечатленье И всіх сусідів розважило. Поява “столичного гостя” у тихому, провінційному житті оточено тут якимось ореолом, як завжди Онєгіна супроводжує помпезність, навколо ім’я його піднімається шум.

Зав’язкою сюжетної лінії Онєгіна є зустріч його з Тетяною в Петербурзі: “Ужели, – думає Євгеній, – Ужель вона? Але точно…Немає… Як! із глухомані степових селищ…

” І невідчепливий лорнет Він обертає поминутно На ту, чий вид нагадав смутно Йому забуті риси. Якщо поява Онєгіна в селі супроводжувалося якоюсь помпою, то першість Тетяни у світському суспільстві Петербурга прийнято негласно, поводження її викликає мовчазне схвалення. Навколо її ім’я немає шуму, пліток, безглуздих здогадів, “все тихо, просто було в ній”.

Розвиток дії в сюжетній лінії Тетяни – подальший розвиток її почуття. І в серце дума заронилась; Пора прийшла, вона закохалася. Тут звучить мотив юності, першої любові, надії, однак любов героїні поки замкнута в сферу її інтелектуальних інтересів: “Уявляючись героїнею своїх улюблених творців”, Тетяна привласнює собі “чужий захват”, “чужий смуток”.

Розвиток дії в другому сюжеті – розвиток почуттів героя (любов Онєгіна зародилася в момент знайомства, хоча він і не усвідомив етого): “Сомненья немає: на жаль! Євгеній У Тетяну як дитя закохане; У тузі любовних думок И день і ніч проводить він”. У лінії Тетяни розвитком дії була перша любов юної дівчини.

Тут же, скоріше, мова йде про останню любов зрілого чоловіка. Там була надія, тут – безнадійність (про яку догадується читач). У першому сюжеті любов проявляється “по^-книжковому” (В. Г. Бєлінський), у другому любов уже вільна від літературного впливу. Полюбивши Онєгіна, Тетяна вирішує зізнатися у своїх почуттях і пише йому лист – “душі довірливої признанья”. Це кульмінація першого сюжету.

У цьому листі розкривається світосприймання героїні – її віра в Провидіння, у промисел Божий. І одночасно тут звучить мотив покірності долі: Бути може, це все порожнє, Обман недосвідченої душі! І призначене зовсім інше…

Онєгін теж пише Тетяні “жагуче посланье” (як і в першому сюжеті, лист є кульмінацією). І головний герой цього листа – він сам. Якщо в листі Тетяни основний акцент був зроблений на особистості її обранця, то в письмеонегина домінують власні переживання. Він пише про себе, про свої почуття, Як і в листі Тетяни, тут виникає мотив покірності долі, однак мотив цей відчуємо лише в словах героя, так ще, напевно, у свідомості його: “Усе вирішено: я від вас залежить И віддаюся моїй долі”.

У діях же Онєгіна всі та ж неповага до теперішнього положення речей, “бунт”, бажання “перекроїти всі” по своєму розумінню. Розв’язкою першого сюжету є пояснення героїв у саду, поблажлива “проповідь” Онєгіна. Герой розглядає виниклу ситуацію банально: для нього “не новина смиренної дівчинки любов”. За впевненими інтонаціями Онєгіна коштує гординя: він і думки не допускає про те, що йому посміхнулося щастя. Розв’язка другого сюжету – пояснення героїв у Петербурзі.

Онєгін зустрічається з Тетяною й вислухує її “урок”. І в словах героїні (на противагу першій розв’язці) звучить смиренність. Тетяна вийшла заміж – доля її вирішена, і вона не вважає себе вправі що-небудь міняти в ній.

Пушкіна закінчує роман раптово: Онєгін, уражений суворістю й непохитністю Тетяни, залишається розгубленим і страждаючої (як і Тетяна на початку роману). Ми можемо тільки ворожити, що буде з героєм далі. Як відзначає Д. Д. Благий, “в останній главі “Євгенія Онєгіна” полягає як би два злитих воєдино кінці: кінець усього добутку й кінець роману Євгенія й Тетяни, що начались у третьому розділі. ,.”. Вододілом між любовними історіями героїв у романі є дуель, що закінчується смертю Ленского.

Смерть Ленского – переломний момент у змісті роману, у духовному розвитку Онєгіна. Саме ця подія в значній мірі створює у романі симетричність любовних сюжетів. С. Г. Бондарів відзначав, що композиційне розгортання роману відбувається завдяки розгляду двох варіантів якої-небудь виникаючої ситуації, що падають праворуч і ліворуч від основної сюжетно-композиційної осі. Так, Пушкін розглядає два можливих варіанти долі Ленского, Онєгін представляється Тетяні “ангелом” або “демоном” і т. д. Варто відзначити також паралелізм невдалих любовних історій героїв. Любов Тетяни не знаходить відгуку в душі Онєгіна, потім щастя героїв неможливо.

Точно так само не має щасливого фіналу роман Ленского й Ольги – юний поет гине на дуелі, і легковажна панянка незабаром виходить заміж за улана. Дослідники також неодноразово відзначали противопоставленность образів у романі. Протилежні по своєму щиросердечному складі розчарований скептик Онєгін і захоплений романтик Ленский. Духовно багата, самозаглиблена натура Тетяни протипоставлена легковажному, вітряному характеру Ольги.

Характерно, що у романі є ще один персонаж – сам автор. Як точно помітив С. Г. Бондарів, “єдність роману “Євгеній Онєгін” – це єдність автора; це “роман автора”, усередині якого укладений “роман героїв””. Автор є не просто свідком всіх подій, що відбуваються, він жваво й безпосередньо реагує на них: співчуває героям у важку мінуту, захищає їх від суворого суду читача, ділиться власним життєвим досвідом. В авторських відступах Пушкін міркує про літературу й театр, про дружбу й любов, про жінок, про парадоксальність людської душі, про примхливість бажань. Ліричні відступи у романі “виконані незвичайної грації, задушевності, почуття, розуму, гостроти, особистість поета в них є такою любящею, такою гуманною” (В. Г. Бєлінський).






У народі кажуть не все те золото що блищить.
Сюжетно-композиційні особливості роману Євгеній Онєгін Пушкіна А. С