Життя дворянства XІX століття у романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Життя дворянства XІX століття у романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Роман “Євгеній Онєгін” займає провідне місце у творчості Пушкіна. Цей твір не тільки великий за обсягом, але й широко охоплює найрізноманітніші теми та характери. В. Г. Бєлінський назвав його “енциклопедією російського життя”. За ним, дійсно, можна скласти враження про епоху, вивчити життя Росії в 10-20-х роках XІX століття.
У романі поет подає яскраві картини столичного і провінційного дворянства. Уже з перших рядків ми бачимо пишність і порожнечу, “блиск і убогість” петербурзького дворянства. Ось батько Онєгіна, що “давав три бали щорічно і промотався нарешті”. Ось і сам Онєгін, що “легко мазурку танцював і кланявся невимушено”, і “світ вирішив, що він розумний і дуже милий”. Бали, обіди, дитячі свята та інше – ось на що вбиває свій чар Онєгін. Життя “одноманітне і строкате”, і “завтра те ж, що й вчора” чекає на нього.
Головні заняття московських дворян наслідування всьому іноземному, плітки, – пуста балаканина, сліпе що поширюються зі швидкістю звуку. Пушкін показує бездуховність столичної спільноти, її порожні інтереси, розумову обмеженість. У цьому середовищі популярність людини залежить від її матеріальних статків.
Трохи інший світ являє собою провінційне дворянство. Життя поміщицьких родин протікало у тиші і спокої. Із сусідами вони були як “добра родина”. Могли і посміятися і позлословити, але це зовсім не те, що столичні інтриги.
У родинах дворяни “…зберігали в житті мирні звички милої старовини”. Ці люди живуть у злагоді з природою, ведуть здоровий...

спосіб життя, не перетворюючи ранок на північ. Серед них чимало гідних високих слів людей. Той же Дмитро Ларін, наприклад, мав за мужність Очаківську медаль, але про це ми дізнаємося тільки з вуст Ленського, якому Ларін у дитинстві давав нею погратися. Такий факт свідчить про високі духовні якості цього дворянина, його моральну чистоту та скромність. Можливо, тому тут і народжуються такі поетичні натури, як Ленський і Тетяна.
Але дивлячись очима освіченої людини, Онєгіна, ми бачимо портрети сільських марнотратників життя. Ось дядько Онєгіна, що “років сорок із ключницею сварився, у вікно дивився і мух давив”. Ось поміщики, що тільки і говорять про господарство, псарню і своїх рідних. Низька культура, відсутність духовних інтересів, наслідування всього іноземного, острах нового і якась лінь душі та розуму – характерні риси багатьох з них. їхня освіта має дуже зовнішній відтінок. Так, мати Тетяни Ларіної вміла “російську Н, як N французьку”, вимовляти в ніс, знала про іноземних письменників не тому, що їх прочитала, а тому, що московська кузина їх часто згадувала при ній.
Усі поміщики бояться нового, всього, що може обмежити їхню владу. Це особливо помітно за їхнім ставленням до Онєгіна, коли він замінив панщину оброком. Сусіди-поміщики побачили в цьому “страшну шкоду”, а його знеславили, як “найнебезпечнішого дивака”.
Таким чином, у поемі “Євгеній Онєгін” Пушкін яскраво змалював риси усіх прошарків дворянства – від столичного до сільського, дав влучні портрети найтиповішим їх представникам та підкреслив негативні та позитивні риси кожної спільноти.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...