Сюжетно-композиційні особливості роману Євгеній Онєгін Пушкіна А. С
Однієї із чудових особливостей пушкінського генія є гармонійність його добутків з погляду їхньої сюжетно-композиційної побудови. Чіткість, визначеність, стрункість і домірність – основні композиційні властивості пушкінських створінь. Бєлінський відзначав, що у творах Пушкіна “кінець гармоніює з початком”. Дійсно, одним з улюблених прийомів поета була кільцева композиція, коли дія у фіналі вертається в те місце, звідки воно почалося. Зразком подібної композиції є роман “Капітанська дочка”, де дія починається й завершується
Взагалі, роман цей відрізняється досить складною композицією. По-перше, варто відзначити симетричність її, про що писав ще Д. Д. Благий. Основні сюжетні ситуації у романі начебто відбиті в дзеркалі.
Спробуємо простежити це, проаналізувавши текст В “Євгенію Онєгіні” два головних герої, які поставлені в подібні ситуації: Євгеній Онєгін і Тетяна Ларіна. Кожний з героїв має свій “власний сюжет”, з усіма компонентами його – експозицією, зав’язкою, розвитком дії
Вона ніколи не любила шумних дитячих ігор, вітряних витівок, занять рукоділлям, воліючи мріяти на самоті або ж читати романи. Картини дитинства й виховання Онєгіна являють собою експозицію в сюжетній лінії героя. Всі “атрибути” дитинства Онєгіна явно протипоставлені тому, що становить спогади дитинства Тетяни. Його виховує француз-гувернер, її – “Филипьевна сива”, стара нянька, російська селянка.
Француз-Гувернер прищеплює російському хлопчикові любов до західної культури – дівчинка ж неусвідомлено тягнеться до культури росіянці, що почалася для неї з російських казок, оповідань няньки в довгі зимові вечори. Його водять гуляти в Літній сад, для неї ж місцем прогулянок стають безкрайні простори сільської природи – поля, пагорби й гаї. Та й сам ритм петербурзького життя протистоїть сільській тиші: А Петербург невгамовний Уж барабаном пробуджений. Встає купець, іде рознощик, На біржу тягнеться візник, Із глечиком охтенка поспішає, Під нею сніг ранковий хрумтить. Характерно, що якщо в “експозиції Тетяни” Пушкін підкреслює її оригінальність, несхожість на навколишніх, то в “експозиції Онєгіна”, навпроти, підкреслена його типовість.
Він звичайний світський джигун, спритного й люб’язного парубків, що живе в повній гармонії з навколишніми. І лише у фіналі “онегинской експозиції” поет виділяє в ньому індивідуальні риси: “мріям мимовільну відданість”, “ненаслідувальну чудність” і “різкий, охолоджений розум”. Зав’язка в сюжеті Тетяни – її знайомство з Онєгіним (любов героїні зародилася в момент знайомства): Меж тим Онєгіна явленье В Ларіних зробило На всіх велике впечатленье И всіх сусідів розважило. Поява “столичного гостя” у тихому, провінційному житті оточено тут якимось ореолом, як завжди Онєгіна супроводжує помпезність, навколо ім’я його піднімається шум.
Зав’язкою сюжетної лінії Онєгіна є зустріч його з Тетяною в Петербурзі: “Ужели, – думає Євгеній, – Ужель вона? Але точно…Немає… Як! із глухомані степових селищ…
” І невідчепливий лорнет Він обертає поминутно На ту, чий вид нагадав смутно Йому забуті риси. Якщо поява Онєгіна в селі супроводжувалося якоюсь помпою, то першість Тетяни у світському суспільстві Петербурга прийнято негласно, поводження її викликає мовчазне схвалення. Навколо її ім’я немає шуму, пліток, безглуздих здогадів, “все тихо, просто було в ній”.
Розвиток дії в сюжетній лінії Тетяни – подальший розвиток її почуття. І в серце дума заронилась; Пора прийшла, вона закохалася. Тут звучить мотив юності, першої любові, надії, однак любов героїні поки замкнута в сферу її інтелектуальних інтересів: “Уявляючись героїнею своїх улюблених творців”, Тетяна привласнює собі “чужий захват”, “чужий смуток”.
Розвиток дії в другому сюжеті – розвиток почуттів героя (любов Онєгіна зародилася в момент знайомства, хоча він і не усвідомив етого): “Сомненья немає: на жаль! Євгеній У Тетяну як дитя закохане; У тузі любовних думок И день і ніч проводить він”. У лінії Тетяни розвитком дії була перша любов юної дівчини.
Тут же, скоріше, мова йде про останню любов зрілого чоловіка. Там була надія, тут – безнадійність (про яку догадується читач). У першому сюжеті любов проявляється “по^-книжковому” (В. Г. Бєлінський), у другому любов уже вільна від літературного впливу. Полюбивши Онєгіна, Тетяна вирішує зізнатися у своїх почуттях і пише йому лист – “душі довірливої признанья”. Це кульмінація першого сюжету.
У цьому листі розкривається світосприймання героїні – її віра в Провидіння, у промисел Божий. І одночасно тут звучить мотив покірності долі: Бути може, це все порожнє, Обман недосвідченої душі! І призначене зовсім інше…
Онєгін теж пише Тетяні “жагуче посланье” (як і в першому сюжеті, лист є кульмінацією). І головний герой цього листа – він сам. Якщо в листі Тетяни основний акцент був зроблений на особистості її обранця, то в письмеонегина домінують власні переживання. Він пише про себе, про свої почуття, Як і в листі Тетяни, тут виникає мотив покірності долі, однак мотив цей відчуємо лише в словах героя, так ще, напевно, у свідомості його: “Усе вирішено: я від вас залежить И віддаюся моїй долі”.
У діях же Онєгіна всі та ж неповага до теперішнього положення речей, “бунт”, бажання “перекроїти всі” по своєму розумінню. Розв’язкою першого сюжету є пояснення героїв у саду, поблажлива “проповідь” Онєгіна. Герой розглядає виниклу ситуацію банально: для нього “не новина смиренної дівчинки любов”. За впевненими інтонаціями Онєгіна коштує гординя: він і думки не допускає про те, що йому посміхнулося щастя. Розв’язка другого сюжету – пояснення героїв у Петербурзі.
Онєгін зустрічається з Тетяною й вислухує її “урок”. І в словах героїні (на противагу першій розв’язці) звучить смиренність. Тетяна вийшла заміж – доля її вирішена, і вона не вважає себе вправі що-небудь міняти в ній.
Пушкіна закінчує роман раптово: Онєгін, уражений суворістю й непохитністю Тетяни, залишається розгубленим і страждаючої (як і Тетяна на початку роману). Ми можемо тільки ворожити, що буде з героєм далі. Як відзначає Д. Д. Благий, “в останній главі “Євгенія Онєгіна” полягає як би два злитих воєдино кінці: кінець усього добутку й кінець роману Євгенія й Тетяни, що начались у третьому розділі. ,.”. Вододілом між любовними історіями героїв у романі є дуель, що закінчується смертю Ленского.
Смерть Ленского – переломний момент у змісті роману, у духовному розвитку Онєгіна. Саме ця подія в значній мірі створює у романі симетричність любовних сюжетів. С. Г. Бондарів відзначав, що композиційне розгортання роману відбувається завдяки розгляду двох варіантів якої-небудь виникаючої ситуації, що падають праворуч і ліворуч від основної сюжетно-композиційної осі. Так, Пушкін розглядає два можливих варіанти долі Ленского, Онєгін представляється Тетяні “ангелом” або “демоном” і т. д. Варто відзначити також паралелізм невдалих любовних історій героїв. Любов Тетяни не знаходить відгуку в душі Онєгіна, потім щастя героїв неможливо.
Точно так само не має щасливого фіналу роман Ленского й Ольги – юний поет гине на дуелі, і легковажна панянка незабаром виходить заміж за улана. Дослідники також неодноразово відзначали противопоставленность образів у романі. Протилежні по своєму щиросердечному складі розчарований скептик Онєгін і захоплений романтик Ленский. Духовно багата, самозаглиблена натура Тетяни протипоставлена легковажному, вітряному характеру Ольги.
Характерно, що у романі є ще один персонаж – сам автор. Як точно помітив С. Г. Бондарів, “єдність роману “Євгеній Онєгін” – це єдність автора; це “роман автора”, усередині якого укладений “роман героїв””. Автор є не просто свідком всіх подій, що відбуваються, він жваво й безпосередньо реагує на них: співчуває героям у важку мінуту, захищає їх від суворого суду читача, ділиться власним життєвим досвідом. В авторських відступах Пушкін міркує про літературу й театр, про дружбу й любов, про жінок, про парадоксальність людської душі, про примхливість бажань. Ліричні відступи у романі “виконані незвичайної грації, задушевності, почуття, розуму, гостроти, особистість поета в них є такою любящею, такою гуманною” (В. Г. Бєлінський).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)