Світогляд Толстого

Толстой представляє аграрно-консервативное початок. Подібно початкового франкмасонству, який прагнув ідеологічним шляхом поновити і зміцнити у суспільстві касто-цеховую мораль взаємності, природно разрушавшуюся під ударами економічного розвитку, Толстой силою религиозно-нравственной ідеї хоче відродити чистий натуральний господарський побут. У цьому шляху він працює консервативним анархістом, бо йому насамперед потрібно, щоб держава з бичами своєї солдатчини зі скорпіонами свого фіска залишило в спокої рятівну каратаевскую громаду.

Що

Сповнює собою землю боротьби двох світів: буржуазного і соціалістичного, – від результатів якої залежить доля людства, Толстой не розуміє зовсім. Соціалізм у його очах завжди був лише мало цікавою йому різновидом лібералізму. У очах Маркс і Бастиа19 є представниками однієї й тієї ж “помилкового принципу” капіталістичної культури, безземельних робочих, державного примусу. Якщо людство взагалі потрапило на хибну дорогу, то майже байдуже – піде воно за нею трохи далі чи трохи ближче. Врятувати може лише поворот тому.

Толстой будь-коли може знайти достатньо презирливих слів за адресою науки, піклуючись,

коли ми ще довго житимемо нічого поганого “за законами прогресу історичного, соціалістичного та інших”, то наше життя стане зрештою сам собою дуже гарною. Зло потрібно лише припинити зараз, а цього йому досить зрозуміти, що зло є злом. Усі моральні почуття, історично котрі пов’язували покупців, безліч все морально-религиозные фікції, які виросли з цих зв’язків, Толстой зводить до абстрактнейшим заповідей любові, стримування і опору, й, оскільки вони (заповіді) позбавлені хоч би не пішли історичного, отже, і будь-якого змісту, всі вони здаються йому придатними всім часів і народів.

Толстой не визнає історії. У цьому вся основа всього його мислення. У цьому спочиває метафізична свобода його заперечення, як і практичне безсилля його проповіді. Та людське життя, що він сприймає, – колишня життя уральських казаков-хлебопашцев в незайнятих степах Самарської губернії – відбувалася поза будь-якої історії: вона незмінно відтворювалася, як показує життя вулика чи мурашника. І це, що називають історією, є продукт абсурду, помилок, жорстокостей, исказивших справжню душу людства.

Безбоязно послідовний, він разом із історією викидає за вікно спадковість. Газети й часописи ненависна їй як документи поточної історії. Він хоче все хвилі Світового океану відбити своєї грудьми. Історична сліпота Толстого робить її по-дитячому безпорадним у світі соціальних питань. Його філософія – як китайська живопис.

Ідеї найрізноманітніших епох розподілені над перспективі, а площині. Проти війни він оперує аргументами чистої логіки, і, щоб підкріпити їх силу, він наводить думки Эпиктета і Молинари, Лао-Цзе і Фрідріха-ІІ була, пророка Ісайї і фейлетоніста Гардуэна, оракула паризьких крамарів.

Письменники, філософи та пророки представляють йому не свої епохи, а вічні категорії моралі. Конфуцій в нього йде поруч із Гарнаком, і Шопенгауер бачить себе у суспільстві як Ісуса, а й Мойсея. У трагічному єдиноборстві з діалектикою історії, якій він протиставляє своє так-так, ні-ні, Толстой щокроку занурюється у безвихідне протиріччя. І він ставить потім із нього висновок, цілком гідний його геніального затятості: “безглуздість між становищем людини її моральної діяльністю, – говорить він про, – є найвірніший ознака істини”.

Але це ідеалістичний зарозумілість у собі несе свою страту: важко назвати іншого письменника, що його жорстоко було б використаний історією всупереч своїй волі, як Толстой. Моралист-мистик, ворог політики і революції, вона була впродовж протягом ряду років живить своєї критикою невиразне революційне свідомість численних груп народного сектантства. Отрицатель всієї капіталістичної культури, він зустрічає доброзичливий прийом в європейської і американською буржуазії, що у його проповіді знаходить і вираз своєму безпредметному гуманізму і психологічну прикриття проти філософії революційного перевороту. Консервативний анархіст, смертельний ворог лібералізму, Толстой зі своєю вісімдесятилітньої річниці виявляється прапором і знаряддям гучної і тенденційно політичної маніфестації російського лібералізму. Історія здобула з нього перемогу, але він не зламала його.

І тепер, на своїх днів, він зберіг в усій цілості своєї дорогоцінний талант морального обурення. У розпал подлейшей і преступнейшей контрреволюції, що хоче назавжди закрити сонце нашої Соціалістичної батьківщини, задушливій атмосфері приниженій боягузтві офіційного суспільної думки, цей останній апостол християнського всепрощення, у якому не помер старозавітний пророк гніву, облишив свій “Мені важко мовчати” як прокляття межи очі тим, які вішають, як і вирок тим, які мовчать.

І воно відмовив в співчутливому увагу до нашим революційним цілям, – знаємо, що історія відмовила він повинен у сенсі її революційних шляхів. Не засудимо його. І ми завжди зуміємо цінувати у ньому як великий геній, який помре, поки жваво буде людське мистецтво, а й непохитне моральної мужності, яке дозволило йому мирно залишатися у лавах їх лицемірною церкви, їх нашого суспільства та їх держави й прирекло його за самотність серед численних шанувальників.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Світогляд Толстого