Філософський світогляд Новаліса

Фрідріх фон Гарденберг, який обрав собі псевдонім Новаліс (з лат. – той, осто обробляє цілину) був найобдарованішим митцем в ієнсь-кому гуртку і одним з найобдарованіших серед німецьких романтиків. Водночас він був глибоким і тонким мислителем, але мислив він як митець, його думка, сказати б, складалася із образної матерії. Творчість Новаліса – одна з безперечних вершин літератури німецького романтизму, і хоч не можна сказати, що сучасники розминулися з ним, але й посправжньому його оцінили лише наприкінці XІX – на початку XX ст. До його

творчості виявляють активний інтерес такі літературні течії, як символізм, експресіонізм, сюрреалізм, і вона має на них помітний вплив.

Походив Новаліс із старовинного, але збіднілого дворянського роду, і його батько, який служив чиновником, прагнув дати синові практично корисну освіту. Той закінчує юридичний факультет і отримує диплом юриста, згодом вивчає геологію у Фрайбурзі, здобуває фах інже-нера-гірника й служить на солеварні поблизу Ієни. Поряд з усіма цими заняттями він вивчає філософію і не припиняє її вивчення до кінця життя, так само як філософського осмислення всього того, що давали йому науки й життєвий досвід.

Загалом

же, ні родина, в якій виріс Новаліс, ні обставини, в яких він жив, ні біографічні факти, за вдалим висловом Н. Берковського, “неспроможні пояснити, як виник в ньому романтичний ентузіазм і що саме навівало йому бачення світу в красі та сяянні”. І цілком слушно названий вчений виводить цей “романтичний ентузіазм”, це світовідчуття не з найближчих умов життя поета, а із “загальносвітового стану”, як любили говорити романтики, стану, що був породжений Французькою революцією та вивільненою нею величезною духовною енергією, котра в Німеччині спрямувалася не в суспільно-політичну, а в суто духовну сферу.

Цей самобутній поет, якого радянське літературознавство протягом десятиліть наполегливо перетворювало в еталон “реакційного романтизму”, постійно почував себе в новому світі, що народжувався, світі, де все ще можливе і в реальному бутті, і в сфері духу. З повним правом можна сказати, що “жоден із ранніх романтиків не пережив в таких же масштабах, що й Новаліс, культурні й філософські утопії. Французької революції”. Кращі роки свого дуже недовгого життя, як пише згаданий вчений, Новаліс провів у постійному ідейному сп’янінні… “Сильніше, ніж будь-хто, він вірив, що все на світі починається спочатку, і настає час чудес. Новалісом володіло почуття, що вищі сутності наблизилися до нього без зусиль з його боку, що таємниці світу одна за одною почали відкриватися перед ним, що настав час відповідей, на які люди чекали століттями і які прийшли всі разом”. Тому він не робив різниці між гіпотезами й доведеними істинами, вже самим фактом свого існування гіпотези здавалися йому гідними бути зачисленими до “райського саду ідей”, до зібрання його філософських фрагментів.

Свій філософський світогляд Новаліс називав “магічним ідеалізмом”. Його витоки – у вченні Фіхте про “я” як активну творчу силу світобудови, але водночас “магічний ідеалізм” Новаліса зазнав значного впливу натурфілософії Шеллінга. Ще рішучіше, ніж Ф. ПІлегель, переносить Новаліс фіхтевське “я” /= дух/ на індивідуальне “я”, передусім митця, наділяючи його безмежними можливостями. Сутність його “магічного ідеалізму” й полягає у ствердженні повної влади людини в світі природи й духовному світі. Він вірив у те, що в людині, зокрема в людському тілі, закладені такі сили й можливості, про які людина й не підозріває. “Наше тіло, наше людське єство ще сплять глибоким сном”, – твердить він в одному з фрагментів. Та справжнім центром світобудови був для Новаліса людський дух: “Ми мріємо про подорож у всесвіт, – писав він, – але хіба не знаходиться всесвіт всередині нас? Ми не знаємо глибини нашого Духу… В нас самих вічність з її світами, минуле й майбутнє”. Природа ж перебуває у відповідності, в гармонії з духом (тут Новаліс вже сходиться з Шеллінгом), чим і забезпечується його статус деміурга в світобудові

З філософськими ідеями Новаліса, з його “магічним ідеалізмом” органічно пов’язана його художня творчість, вони у нього взаємопроникають і взаємовиражають, розділити їх неможливо. “Поезія – героїня філософії, – говориться в одному з фрагментів. – Філософія піднімає поезію до значення основного принципу. Вона допомагає нам пізнати цінність поезії. Філософія є теорія поезії. Вона показує нам, що таке поезія, – поезія геть усе”. З іншого боку, поезія є реалізацією філософії в тому розумінні, що вона наближає її до дійсного, наділяючи її образною конкретністю. “Поезія на ділі, – говориться в іншому фрагменті, – є абсолютно-реальне. Це осереддя моєї філософії. Чим більше поезії, тим ближче до дійсності”.

Глибокого філософського змісту сповнена повість Новаліса “Учні у Саїсі”, створена в 1797-1798 pp., під час занять автора в Фрайбурзькій академії. То ж закономірно, що в ній обговорюються проблеми філософії природи й філософії культури в їх взаємопов’язаності, шляхів і засобів пізнання “світового цілого”. Точка відрахунку роздумів Новаліса в цій повісті, написаній в діалогічній формі, – прадавній “золотий вік”, коли природа й дух були злиті й панувала повна гармонія; далі вони розділяються, що породжує колізії між ними, які, власне, є колізіями природи й культури. Цю повість Новаліса можна вважати одним з перших творів, де гостро ставляться екологічні проблеми. В ній йдеться про руйнівну дію культури щодо природи, про рани, які їй наносить культура, засуджується утилітарно-агресивний підхід до природи, що виливається в перманентну війну з нею. Руйнування гармонії за Новалісом – це руйнування самої природи, яка немислима без гармонії, і водночас тих зв’язків між людиною й природою, які тільки й мають бути, тобто зв’язків гармонійних.

В повісті ставиться також епістемологічна проблема, тобто проблема шляхів і засобів пізнання “душі світу”. Своє резюмуюче вираження вона отримує у вставній новелі про Гіацинта й Трояндочку (Розенблютхен), написаній просто, з удаваною наївністю, що надає їй особливої привабливості. Юний Гіацинт, охоплений метафізичним неспокоєм, залишає кохану Трояндочку, що живе через вулицю, і відправляється в мандри на пошуки богині Ізі-ди, праматері всіх речей, де має йому відкритися священна таємниця світу. Охоплений хвилюванням і трепетом, засинає він на східцях храму і уві сні проникає в його середину. Коли ж він опинився перед “небесною дівою” і підняв легкий блискучий покров, в обійми йому впала Трояндочка. Філософський сенс цієї казки простий: розгадка таємниці в найближчому і в коханні; невіддільне від еросу, воно веде “в темне заманливе лоно природи”, до загадки життя.

Найбільшим і, певною мірою, підсумковим твором Новаліса є роман “Генріх фон Офтердінген”, над яким він працював у останні роки життя і який залишився незавершеним. Новаліс встиг написати тільки першу його частину, з другої маємо початок, окремі фрагменти й намітки, за якими, однак, можемо судити, в якому напрямі мав розвиватися твір і який мав бути його ідейний підсумок. Цьому романові належить особливе місце в літературі німецького романтизму, в певному розумінні він є для неї архетипним, а образ-символ Синьої квітки, який проходить через весь твір, давно став символом німецького романтизму.

Дія роману віднесена до середньовіччя, до XІІІ ст., а його протагоністом є поет-міннезінгер Генріх фон Офтердінген, особистість напівісторична – напівлегендарна, про яку достовірно відомо лише те, що він брав участь у Вартбурзькому турнірі міннезінгерів. Та це якраз і влаштовувало Новаліса, бо він аж ніяк не збирався змальовувати історичного Генріха фон Офтердінгена і давати історичний малюнок його епохи. Завдання історичного пізнання середньовіччя ієнські романтики перед собою взагалі не ставили, воно під їх пером перетворювалося в чарівничу казку, в міф. Таких же обрисів воно набирає і у романі Новаліса: обрисів міфічного світу, в якому гарно почувається людина як духовна особистість – в гармонії з природою і як органічна частина духовного цілого. Щодо конкретнішого відчуття середньовіччя, то воно для Новаліса було “вдумливою романтичною епохою, що таїть велич під скромними шатами”, і цей колористичний принцип іконографічного зображення середньовіччя витримується протягом усього роману.

У романі “Генріх фон Офтердінген” послідовно реалізується новалісівська ідея “романтизації світу” як поєднання ідеального й реального, трансцендентального й емпіричного, вічного й минущого, причому наголос зміщується на перші в цих парах складники. Це та установка німецького романтизму, особливо раннього, якій точне формулювання трохи згодом дав К. Зольгер, палкий шанувальник Новаліса: “Мистецтво дається нам цілковито як буття, як теперішнє і як дійсність…, але як буття теперішнє і дійсність вічної сутності всіх речей”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір роздум на тему героїчний вчинок.
Філософський світогляд Новаліса