“Сини мої, гайдамаки…” (бачення молодим Шевченком трагічних подій на Україні 1768 року)
В основу найбільшого історичного твору Шевченка – поеми “Гайдамаки” лягли події 1768 року, відомі в історії під назвою Коліївщини. Це була боротьба проти соціального, національного і релігійного гноблення на Правобережній Україні, де в той час панувала польська шляхта. Створені конфедерації виступили проти всіх, хто не визнавав Унії. А конфедерати знущалися з народу, грабували його, руйнували православні церкви. Повстання гайдамаків було відповіддю на нелюдську жорстокість конфедератів. Для написання поеми Т. Шевченко використовував
Починає поему Шевченко роздумами про вічність буття, що одне відживає свій вік, а на зміну йому приходить нове. Потім поет звертається до народу, до гайдамаків.
Сини мої, Гайдамаки!
Світ широкий, воля, –
Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі.
Шевченко просить гайдамаків іти в Україну. Згадує минулі, героїчні часи, козацькую славу.
Але повстанці – справжні герої, орли, що налетіли на гвалт в Україну, щоб врятувати її. Типовим представником народних мас був Ярема, народний месник. Ватажка повстання порівнює Шевченко з орлом, батьком, який дбає про повстанців, думає про долю народу, тому повстанці довіряють своєму ватажкові.
У повстанні бере участь і польський підданий Гонта. Образ його трагічний. Однак проблема трагічного у Шевченка розроблена по-новому. Гонта, потрапивши в тяжкі обставини, не гине. Почуття обов’язку перед повсталим народом, вірність присязі перемагає в ньому почуття любові до своїх дітей. Не примиряється з дійсністю, а знаходить у собі сили для подальшої боротьби, хоч і переживає велике горе. Суть нового підходу Шевченка до проблеми трагічного полягає в тому, що Гонта бореться не за своє особисте щастя, а за визволення всього поневоленого народу. Його більш хвилює доля трудящих, ніж власна. Гонта знаходить вихід із трагічної ситуації у продовженні боротьби проти ворогів народу, а його особисте горе збільшує сили для боротьби, вселяє віру в перемогу.
Повстання охопило всю Україну. З Черкащини поширилось на Смілянщину, Корсунь, Канів, Чигирин. З Київщини – на Брацлавщину, Поділля, Волинь, Галичину. Гайдамаччина була грізною, тому змусила зосередити на кордоні війська Росії.
У розпал повстання, коли гайдамаки взяли основну фортецю польського війська – Умань, Катерина ІІ наказала російським дивізіям готувати гайдамакам удар у спину. Це призвело до трагедії. Скориставшись довір’ям українців до росіян, царські офіцери підступно заарештували Максима Залізняка і Івана Гонту. Залізняка було тавровано, страшно побито батогами і заслано на каторгу в Сибір. А з Тонгою люто, по-садистському розправились поляки: голого посадили на розпечені штаби заліза, зідрали з живого 12 пасів шкіри, відрубали руки, ніс, вуха, язик, викололи очі. Нарешті четвертували і окремі частини тіла поприбивали на перехресних шляхах. Кара тривала 14 днів. З іншими учасниками (а їх було близько 3000) розправились в Кодні. Всіх було страчено.
Т. Шевченко показав героїчні і трагічні сторінки минулого нашого народу. Поема не втратила свого значення і в наш час. Вона виховує гордість за минуле народу, який упродовж століть боровся за волю і здобув її. Поема виховує почуття безмежної відданості Україні, вірності народній справі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)