Проза й казки Петрушевской
Мистецтво XX в., збагатившись досягненнями модернізму, внесло чимало корективів у розуміння терміна “літературний герой”. Не завжди поводження героя з’ясовне неодмінно конкретною соціальною дійсністю. В окремих випадках він може цікавити письменника не як певний людський характер, психологічний тип, але як абстракція, як особа, що діє в тій або іншій ситуації, що потрібна авторові для перевірки яких-небудь власних думок. Оповідання й повести Петрушевской – приклади нетрадиційної “іншої” прози, де відсутня навмисна дидактика,
Петрушевскую цікавлять саме ситуації. Особистість же розглядається нею як цеглинка загальної світобудови, як фігура на шахівниці. Тому навряд чи можливо перевіряти героїв письменниці звичними мірками типовості, варто уважніше вдуматися в закони мистецтва, прийняті самим художником. І хоча всі персонажі письменниці, навіть неживі предмети (“Роза”, “Жився-був будильник” і т. п.), несуть риси свого часу, вони насамперед літературні, як сказали б у минулому сторіччі, створені “для мистецтва”.
ЧиНе тому Петрушевская так любить писати казки – як для дітей, так і для дорослих, як для читання, так і для постановки на сцені? Ірреальний, казковий мир тягне достаток читацьких асоціацій. Про що крихітна казка “Жився-був будильник”? Про те, що нічого не треба відкладати на потім? Що ніхто не владний перед судьбою? Що невдачливому героєві-будильнику, що задумав женитися, варто було б спочатку вибрати конкретну наречену? Хто такі дядько Ну й тітка Ох з однойменної фантастичної історії? Беззахисна подружня пара, де чоловік – подкаблучник, а може, навпаки, чоловік з характером, – все залежить від того, з якою інтонацією він вимовляє свою єдину репліку “Ну!”. По-різному можна уявити собі тітку Ох і інших персонажів. Читач ні на мить не випускається з атмосфери багатозначності. Відчувається, що такий принцип аналізу, як логічний витяг суті, недостатній, збитковий. Перед нами література, що розуміє, що всяка категоричність суджень сьогодні не спрацьовує. Тут, як у поезії, більше важливе настрій, вираження авторського світовідчування, а воно часто трагично. Петрушевская пише про відсутність загального сенсу життя. Через пізнавані соціальні лики бачаться загальна роздробленість миру, його зибкость і незбагненність. Тому й тлумачення її добутків нерідко носять взаємовиключний характер
Численні дитячі казки Петрушевской переслідують, мабуть, одну саму головну педагогічну мету – увести дитину в чарівний мир творчості, щоб він, бажаючи почути продовження, квапив: “Ну, мама, ну!”. Саме таку назву дала письменниця добірці “Казок, розказаних дітям” (1993).
Перед читачем творів Людмили Петрушевской з’являється ємний синтетичний образ буття, що відтворить за допомогою другий – художньої – реальності, своєрідної й неповторної
(1 votes, average: 5,00 out of 5)