Авторська позиція в добутках Петрушевской

Разом з іншими представниками драматургії “нової хвилі” – А. Галиним, В. Славкиним, В. Мережко, Л. Разумовской – письменниця продовжує розвиток принципів театру А. Вампилова, що зумів на рівні побуту відбити драму соціального застою. У її п’єсах, як і в добутках А. Вампилова, при відсутності прямої повчальності, моралізування, при наявності декількох точок зору на що відбувається, сильні елементи остраненности, символіки. Так, на перший погляд “побутова” п’єса “Уроки музики” зненацька закінчується висвечивающимися

над сценою гігантською гойдалкою, на яких “повільно й сумно підносяться” Ніна й Надя з дітьми на руках. Рух гойдалок набирає хід, неможливо пройти серед їхнього безладного метання. Батько Миколи стає рачки й повзе на кухню. Сам Микола “усе глибше йде з головою в крісло й застигає майже в горизонтальному положенні, задерши ноги догори, щоб відштовхувати гойдалка, що налітають,”.

Петрушевская піднімає вимоги до сучасної людини до висоти філософського узагальнення. П’єса названа “Уроки музики”. Яка ж музика звучить у п’єсі? Бездарно й претензійно співає романс “Як тільки вечір опуститься синій…”

батько Миколи; включивши на повну потужність радіо, “тупцюють на місці”, “пригорнувшись друг до друга”, під “Адажіо” з “Лебединого озера” Чайковського й “Танець із шаблями” Хачатуряна Микола з Надею; одним пальцем на піаніно натренькивает Надя вічного “Чижика” (деякі режисери роблять його музичним тлом усього спектаклю). Колись у дитинстві вчився в музичній школі сам Микола, але, схоже, він випробовує до музики така ж відраза, що й до дітей (“До чого не люблю дітей, терпіти не можу. Нудно дивитися” і “Я навіть в армії приховував, що знаю ноти”). А може, він мало чому навчився в музичній школі? Адже кинув, а те б “довідку мав”. Так і по життю йде, не чуючи інших, не вміючи зрозуміти чужого болю. Під стать йому й іншим героям. Це п’єса, як і всі добутки Петрушевской, про жахаючої
немузикальності, роз’єднаності людей, про те, як важкі ці уроки збагнення іншої людини – уроки музики, уроки гармонії людського гуртожитку.

У багатьох добутках Петрушевской авторська позиція реалізується саме в назві. У театральний сезон 1988-1989 р. на сцені старого будинку Мхата пройшла її п’єса “Московський хор”, присвячена темі реабілітації після XX з’їзду партії безвинно репресованих, темі, що викликала в той час незмінний інтерес глядачів. Репетиції Московського хору – лейтмотив спектаклю. У результаті створюється відчуття, що саме сценічне оповідання переростає у звучання величезного багатоголосого хору, у якому зливаються біографії багатьох сімей. Тут і древні баби, що пережили своїх старих, і колишні діти засуджених, що сьорбнули гіркота насильницьких посилань. Їхні голоси вплітаються в скорботно-величну мелодію Баха

А от ще одна п’єса – “Три дівчини в блакитному” (1980). У ній життєва історія домагань молодих жінок на частку дачного будинку й ділянки, а також недовгого захоплення однієї з героїнь одруженим чоловіком, заради якого вона на якийсь час кидає й хвору матір, і хворого дитини, дозволяє глядачеві й читачеві побачити в ті, про кого вона повідана, не тільки глибинну суть, але й щось романтичное. “Три дівчини в блакитному” – немов назва прекрасної картини на тлі пейзажу. Можливі й асоціації із чеховськими “Трьома сестрами”, де звучить та ж тема мрії, що не реалізувалася. У кожній своїй п’єсі Петрушевская намагається підняти своїх героїв над щоденністю й ніколи не втрачає віри в людину. Оповідаючи про прозу життя, вона породжує в душі глядача й читача потреба впоэзии.

У Петрушевской тонке почуття гумору, любов до літературного експерименту, розуміння творчості як гри – з героями, із читачами, із самої собою. У неї чимало п’єс – відвертих жартів. Така п’єса “Анданте” (1975), де діючі особи носять дивні імена (чоловік – Травень, жінки – Агов і Бульди) і говорять якісь дивні, незрозуміло що слова, що позначають: “пули”, “метвици”, “бескайти”. Одне з подібних слів – “чурчхелла” – по контексту образа, лайка – увійшло в словник новітніх словообразований, виданий в 1992 р. Вмоскве.

Бульди. Бeдзи эконaйз, чурчхелла.
Юля, Чурчхелла, чурчхелла. Фамa чурчхелла.
Бульди. Бeдзи эконaйз, пuнди.
Юля. Фама ти пинди.
Бульди. Чурчхелла пинди.
Юля (жваво). Фама чурчхелла пинди.
Супер чурчхелла, супер пинди…

Про те, як створюються добутки сучасної драматургії, так притім у співавторстві, можна довідатися з п’єси “Ослін-премія” (1983), уже в назві якої відчутна іронія на адресу нашумілих п’єс А. Гельмана. Театральні закулісні вдачі з’являються в дотепній “Квартирі Коломбини” (1981), де відомі балаганні персонажі Коломбина, Пьеро, Арлекін діють у сучасній побутовій обстановці






Чого сьогодні не вистачає українцям.
Авторська позиція в добутках Петрушевской