Проблеми добра і зла в трагедії Шекспіра “Гамлет”
Шкільний твір. На початку XVІІ ст. зіткнення світу, в якому панують “сила золота і згубні пристрасті”, зі старим світом жорстокого феодального насильства похитнули світлу віру гуманістів у торжество добра, людяності, честі. Саме в ті часи англійський драматург Вільям Шекспір створює свій найбільш філософський і найпроблємніший твір – трагедію “Гамлет”. І Принц Гамлет, головний герой трагедії, спочатку постає перед нами як типовий інтелігент-гуманіст, який щиро вірить в людину – “найдовершеніше з усіх створінь”. Він –
Повернувшись в Датське королівство після несподіваної смерті батька, принц дізнається, що мати, королева Гертру-да, не встигши збити “черевиків, в яких вона за гробом мужа йшла в сльозах”, виходить заміж за нікчемного і хитрого Клавдія, який і отруїв короля. Принц клянеться помститися – негіднику, і віднині помста стає змістом його життя.
“Що за майстерний витвір чоловік! Який шляхетний розумом! Який безмежний хистом! Як вражає й дивує доціль – ністю постаті й рухів! Дією подібний до ангела! Тямою – до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь!” Підле вбивство батька, непристойне і ганебне заміжжя матері з Клавдієм, віроломство придворних, зрада друзів і легкодуха слабкість коханої, – все це, наповнюючи душу нестерпними стражданнями, безжально зіштовхує принца з проблемами реального життя. Приходить гірке усвідом! лення того, що “Данія – тюрма”, “вік розладнався”, АД “звихнувся”. Одягнувши маску блазня, Гамлет вступає в нерівний смертельний бій. Він убиває Полонія, який шпигує за ним, розкриває зраду своїх університетських товаришів, відмовляється від Офелії, яка не може протистояти злу і втягнена в інтригу проти Гамлета. Не про відплату за особисту кривду чи тільки про помсту за вбитого батька думає Гамлет; душу його ятрять І роздуми про необхідність битви зі світовим злом: “Звихнувся час…О доле зла моя! Чому його направить мушу я?” Але чи має він на це право? Адже зло живе і в ньому самому: “Сам я більш-менш чесний, та й то міг би закинути собі дещо таке, що краще було б моїй мамі й не родити мене на світ. Я дуже пихатий, мстивий, честолюбивий… Ми всі затяті пройдисвіти…” Як же тоді перемогти зло? Як допомогти людині стати “окрасою всесвіту”? Гамлет зволікає, страждаючи під тягарем вселенської муки, ставлячи перед собою фатальне запитання: “Чи бути, чи не бути?”
У розв’язанні цього питання і полягає сутність трагедії Гамлета – трагедії особистості, яка прийшла у світ занадто рано і виразно побачила його недосконалість. Це – трагедія розуму. “Так розум полохливими нас робить, яскраві барви наглої відваги від роздумів втрачають колір свій, а наміри високі, ледь зродившись, вмирають, ще не втілившись у дію”. Звідси й скорбота Гамлета, який усвідомлює, що в боротьбі зі злом єдино можливим засобом є те саме зло, застосування якого викривлює і спотворює найблагороднішу мету. Звідси майже відчайдушний крик, що виривається з грудей Гамлета перед зустріччю з матір’ю:
Не зрадь природи, серце, не дозволь Нероновій душі ввійти в ці груди. Хай буду я жорстоким – та не звіром, хай ранить гостре слово – не кинджал, душа і мій язик хай лицемірять. Хоч як слова покрають серце їй, з’єднати, душе, з ділом їх не смій!
У ньому все кипить, клекоче, здригається, він насправді близький до божевілля, бо видовище пануючого зла нестерпне для нього. І Гамлет нарешті приймає рішення.
Взявши на себе особисту відповідальність за світове зло, за всі недосконалості і страждання людей на землі, гостро, відчуваючи свою самотність і усвідомлюючи своє безсилля, Гамлет все ж таки кидається в бій і гине як борець, заповідаючи нам зразок поведінки людини і розуміння того, якою сміливою має бути її думка, якими світлими мають бути її помисли, й совість, і душа в боротьбі за високі людські ідеали.
Трагедія Шекспіра порушує вічні проблеми: суперечність між ідеалом і дією, метою і засобами її досягнення, роль особистості в історії і, нарешті, в чому полягає сенс життя кожної людини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)