Вічність проблем трагедії “Гамлет”, або чим близький Гамлет сучасній людині?

У трагедії Шекспіра “Гамлет” відтворене життя епохи Відродження. Гамлет – людина свого часу, тому не завжди його розуміє нинішній читач. У той же час Гамлет поза часом, бо проблеми, які він вирішує,- вічні, вони хвилювали різних людей у різні часи. Певно, від появи на цьому світі першої людини виникло питання про добро і зло. Між цими двома поняттями іде вічна боротьба. Людині ж випало на долю вибирати між добром і злом. Комусь вдається врівноважити їх, знайти “золоту середину”, хтось постійно змінює свою позицію, бо ніяк не зрозуміє,

що ж справді є зло, а що – добро. Так і Гамлет, адже і він казав, що викорінити зло можна тільки злом, і ще: “Щоб бути добрим – мушу бути лютим”.

Гамлет проходить шлях духовного самопізнання, шлях зростання, внутрішнього змужніння. Йому непросто покинути світ рожевих дитячих мрій, у полоні яких він жив, і сприйняти життя таким, яким воно є насправді. У Гамлета була любляча сім’я, він отримував у житті все найкраще. І от наступає кінець казки. Чарівний світ приємних мрій і сюрпризів скінчився – перед Гамлетом постало справжнє життя в усій своїй неприкритій чорноті. Він утрачає рідного батька, замість трону має інший

спадок – улесливого дядька-вбивцю; навіть матір тепер він побачив зовсім іншою: здатною на зраду, зраду пам’яті батька і честі родини. Гамлетові дуже важко. Як бути? Чи прийняти світ таким, яким він є, чи стати на бій зі злом? Чи жити за загальними правилами і робити вигляд, що все гаразд, чи назвати все своїми іменами? Гамлет знає, як має бути в ідеалі, він прагне ідеалу. В одному з монологів принц каже, що людина – найдорогоцінніший скарб, “вінець природи”. Хто ж, як не людина, має бути найбільш доброчесним, високопорядним, благородним?

Гамлет із болем у душі переконується, що більшість людей – не такі вже й високогуманні особистості, тому у розпачі вигукує:

Хіба ж людина той, хто їжу й сон

Вважає головним? Лише тварина.

На кладовищі, коли Гамлет тримає череп “бідного Йорика”, ми ніби разом із ним прозріваємо: усі ми тлінні: хто був великим і хто був малим – усі станем прахом:

Великий Цезар вмер – і глина він.

Дірки, можливо, затикають ним.

Ця проблема знову ж таки має два аспекти – оптимістичний і песимістичний. Гамлет у печалі, тому в усьому знаходить трагічність.

Я вважаю, що крім праху, людина залишає по собі пам’ять, добрі справи, залишає нащадків, які будуть пам’ятати про неї і, може, пом’януть, як казав Т. Шевченко, “незлим тихим словом”.

Не тільки ж “замазкою для стін від холодів” залишилися Цезар, Александр Македонський, Вільям Шекспір. Нащадки шанують їхні справи, дорожать їхніми іменами. Але слова Гамлета ніби примушують кожного замислитися, чим же залишиться він у пам’яті якщо не нащадків, то хоча б своїх рідних. Це філософське питання вічне і в той же час близьке людині, в які часи вона б не жила.

Гамлет стає свідком і учасником людської трагедії: йому одному відкривається те, чого не помічають інші,- занепадає мораль, руйнується поняття честі й обов’язку, втрачаються ідеали добра і правди. Як і заради чого жити людині в цьому світі?

Що благородніше? Коритись долі

І біль від гострих стріл її терпіти.

А чи, зіткнувшись в чарці з морем лиха,

Покласти край йому?

“Бути чи не бути” означає “Як жити?”, “В ім’я чого жити?”. І це питання належить до розряду вічних. І відповідь на нього шукає кожен для себе. Тут не може бути готових рецептів, вказівок, довідників. Комусь ці питання вирішити простіте, комусь складніше, а комусь вони і в голову не приходять. Ці питання близькі тим, хто вміє замислюватись, хто намагається не просто жити “день до вечора”…

Протягом трагедії Гамлет ніби зростає, мужніє, він пізнає мудрість життя і його непрості закони. Гамлет гине. Але він гине не через свою слабкість чи помилки, а через свою інтелігентність, добропорядність. Намагаючись вивести на чисту воду зло, гине сам і гинуть навколо нього люди. “Підгнило щось у королівстві Датськім”. Можливо, це засіб вилікувати його – знищити дотла. Але це навряд чи можливо – влада змінилася, а народ і ті, хто ближчі до влади, залишились ті самі. Такі як Озрики – “комахи” – завжди будуть плести сіті підлесництва, брехні і зради. І це теж вічно актуальна проблема.

У трагедії вражає те, що доходиш висновку: людина – підле створіння. Якщо такі люди, які мають бути мудрішими, кращими, не можуть цивілізовано вирішити питання, то чого ж чекати від неосвіченого, невихованого простолюду? Так і хочеться сказати словами сучасної реклами: “Якщо влада не може допомогти людині…”.

Але я вірю, що людина – “найдовершеніше з творінь”, вона справді “дією подібна до ангела”, і коли намагатись робити тільки світлі діла, не допускати в серці “чорних плям”, то можна досягти багато чого. Стати справжньою людиною: ЛЮДИНОЮ! Я вірю – значить так і буде!






Митець і суспільство в новелі intermezzo.
Вічність проблем трагедії “Гамлет”, або чим близький Гамлет сучасній людині?