Мій Гамлет


Хто він? Бліде обличчя з величезним чолом, із загостреними від внутрішньої напруги рисами. Пильний погляд змучених очей – змучених, але неспроможних закриватися, не бачити, “померти, поснути”. Голова сміливо, навіть зухвало закинута, але шию і плечі обтяжують пути умовностей, бо він – принц. Руки стомлено зісковзнули з колін.

Це зосередженість думки, що все оцінює, – і в глибині своєї душі, і в тому світі, що навколо. Допитливість і втома людини, яка розгадує таємниці світу. Гамлет тут – месник. І хоча досвід помсти приносить йому гіркоту й страждання, він не залишить загадку нерозгаданою. Сильний або слабкий Гамлет? Чи спроможний на самопожертву?

Гораціо:

Киває вам піти за ним слідом,

Немов бажає дещо оповісті

Самому вам.

Марцелл:

Глядіть-бо, як люб’язно

Вас манить відійти поодаль відси.

Але не йдіть за ним.

Гораціо:

Не йдіть нізащо.

Гамлет:

Тут не озветься; ну, то я піду.

Гораціо:

Не йдіть, мій принце.

Гамлет:

Чого, чого боятись?

Життя не ставлю я і в вартість шпильки;

Що ж до душі, то що їй вчинить дух, –

Вона-бо річ безсмертна, як і він.

От манить знов мене; і я піду.

Гораціо:

А що, коли він звабить вас у воду

Або на кручу, що лячним верхів’ям

Звисає понад хвилями морськими,

І прибере подобу там страшливу,

Що вас позбавить влади над собою,

А

далі ввергне в безум? Схаменіться;

На кручах тих не треба і причини,

Щоб мислі відчайдушні охопили

Того, хто тільки гляне вниз на море

І рев його послухає.

Гамлет:

Він манить.

Іди, я за тобою поспішу.

Марцелл:

Не пустимо вас, принце!

Гамлет:

Руки геть!

Гораціо:

Отямтеся! не йдіть!

Гамлет:

Ні, доля кличе

І так спотужнює в цім тілі жили,

Що не здола його й Немейський лев.

Знов манить. Відійдіть, панове, краще.

Клянусь, хто спинить, стане духом сам.

Кажу вам, геть!

Іди, я за тобою.

Після розмови з привидом Гамлет уражений інформацією.

Гамлет:

О воїнство небесне! Земле! Ще хто?

До пекла вдатися? Цить, серце, цить;

Не м’якніть, м’язи, і тужаві станьте,

Й держіть мене. За тебе пам’ятать?

Так, бідна тінь, аж доки пам’ять блудить

В цім черепку. За тебе пам’ятать?

Ще б пак! З табличок пам’яті моєї

Зітру дотла всі записи пусті,

Всю мудрість книжну і усе минуле,

Всі молодості й досвіду відбитки;

Тепер це мало важить. А віднині

У книзі мозку запис лиш один –

Твій заповіт. Так буде, присягаюсь!

Усе ж Гамлет – сильна натура. Не кожний зможе заради справедливості мститися за свого батька. Але в кожної людини, крім почуття обов’язку, є й особисті почуття. Палкий або холодний Гамлет?

Гамлет:

Панно, можна мені

Лягти вам на коліна?

Офелія:

Ні, принце.

Гамлет:

Я хотів сказати:

Головою вам на коліна?

Офелія:

Можна, принце.

Гамлет:

Ви гадаєте, я мав на увазі щось негоже?

Офелія:

Нічого я не гадаю, принце.

Гамлет:

Чудова думка – лягти між дівочих ніг.

Офелія:

Що ви сказали, принце?

Гамлет:

Нічого.

Так, він кохав, цей нещасливий, меланхолійний Гамлет, і кохав, як можуть кохати тільки глибокі й могутні натури. О, Офелія багато значила для цього буремного принца.

У Гамлета рішучий характер і зволікання з виконанням свого обов’язку не є бездіяльністю. Його змушує йти на це любов і жалість до матері. Це розкриває ще одну гарну рису його сильного і великодушного характеру.

Гамлет. Чи розуміємо ми значення цього слова? Воно велике й глибоке. Образ Гамлета втілюється в людях і донині, і прогрес суспільства не відбувається без Гамлетів. Завжди у світі потрібні активні захисники правди, справедливості, сімейної честі.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Сучасна українська сім'я твір.
Мій Гамлет