Проблема життєвої мети і призначення людини у п’єсі Чехова “Чайка”
Антон Павлович Чехов у світовому літературному процесі займає однаково визначне місце і як прозаїк, і як драматург. Але як драматург він визначився раніше. У вісімнадцятирічному віці Чехов розпочав роботу над своєю першою п’єсою, яка не вийшла в світ за життя автора. Але велика робота Чехова-драматурга розпочалася значно пізніше, через вісімнадцять років, з “Чайки”, яку було завершено у 1896 році. Сам автор визначав її як роботу незвичну, работу всупереч усім правилам драматургії. “Чайка” – найтрагічніша комедія, сюжет якої складається
Драма “Чайка” наскрізно пройнята атмосферою неблагополуччя. Уній немає щасливих людей. Героям твору не таланить ні в великому, ні в найменшому, всі вони неудачники. Атмосфера самотності переслідує кожного з героїв.
Учитель Медведенко не може говорити ні про що, крім матеріального достатку, адже це проблема всіх учителів того часу: “Я получаю всего двадцать три рубля в месяц, да еще вычитают с меня в эмеритуру, а все же я не ношу траура”.
Маша відверто розповідає всім, що вона нещасна: “А у меня такое чув-ство, как будто я родилась уже давным-давно; жизнь свою я тащу волокном, как бесконечный шлейф… И часто не бывает никакой охоты жить”.
Отже з перших актів п’єси зрозуміло, що в її атмосфері панує загальне невдоволення життям. Люди надто поглинуті власними бідами, і тому вони не чують одне одного. Атмосфера твору – це атмосфера суцільної психологічної глухоти.
І на фоні цієї атмосфери – чайка-символ, який набуває різних значень, по-різному живе в душі молодих героїв п’єси – Треплева і Ніни.
Ніна після усіх своїх нещасть почала відчувати себе чайкою, яку від нудьги підстрелила людина. Словом чайка вона підписувала свої листи, коли зневірилась у житті. Але Ніна – людина сильна, людина, яка вміє боротись і мріяти: “Я уже настоящая актриса, я играю с наслаждением, с восторгом, пьянею на сцене и чувствую себя прекрасной. А теперь, пока я живу здесь, я все хожу пешком, все хожу и думаю, думаю и чувствую, как с каждым днем растут мои душевные силы…”.
Для Треплева чайка – це теж символ, але символ того, що не збулось. І хоча для нього, відомого письменника, пошуки сенсу життя так і не скінчились, але його, як і Ніну, можна віднести до одного табору, Тригоріна і Аркадіну – до іншого.
Якщо Треплев до останньої миті в розпачі: “…я все еще ношусь в хаосе грез и образов, не зная, для чего и кому это нужно. Я не верую и не знаю, в чем мое призвание”, то для Тригоріна і Аркадіної образ чайки – це “не помню” або “не знаю”.
Герої “Чайки” не можуть пробитись одне до одного, бо розмовляють лише для себе:
“Аркадина. Как меня в Харькове принимали, батюшки мои, до сих пор голова кружится!
М а ш а. Тридцать четыре.
А р к а д и н а. Студенты овацию устроили… Три корзины, два венка и вот… (Снимает с груди брошь и бросает на стол.)
Ш а м р а е в. Да, это вещь…
М а ш а. Пятьдесят!..
Д о р и. Ровно пятьдесят?
А р к а д и н а. На мне был удивительный туалет… Что-что, а уж одеть-ся я не дура.
П о л и н а А н д р е е в н а. Костя играет. Тоскует, бедный”.
Долі героїв, незважаючи на їх зовнішні і внутрішні розбіжності, перегукуються, зливаються в єдиному звучанні, із багатьох відголосків і відлунь виростає єдина доля і єдиний для всіх настрій. Можливо, саме цей настрій призвів до загибелі Треплева.
У п’єсах Чехова приглушені конфлікти, відсутній чіткий розподіл героїв на позитивних і негативних. Зло у п’єсі “Чайка” розчинилось у буденному житті героїв, тому винуватця усіх невдач не знайти.
Але найголовніше, що в “Чайці” А. П. Чехов відкрив нові можливості зображення характеру. Він розкривається не в боротьбі за досягнення мети, а в переживанні життєвих протиріч. У творі з’явився “підтекст”. Автор кидає свій зір у майбутнє, а розв’язки, як і завершення людських доль, у нього немає… У цьому полягає вся суть чеховської драми “Чайка”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)