Головні персонажі п’єси Чехова “Чайка”

“Чайка” була написана в Мелихове. У цій п’єсі Чехов уперше так відверто висловив свою життєву й эстетическую позицію, показавши в ній людей мистецтва. Це п’єса про бентежних молодих художників і про самовдоволен-сите старше покоління, що охороняє завойовані позиції. Це п’єса про любов (“Мало дії, п’ять пудів любові”,- жартував Чехов), про нерозділене почуття, про взаємне нерозуміння людей, жорстокої невпорядкованості особистих доль. Нарешті, це п’єса й про болісні пошуки щирого сенсу життя, загальної ідеї, мети існування,

певного світогляду, без якого життя – “суцільна мука, жах”.

Прем’єра “Чайки” відбулася 17 грудня 1896 р. в Олександрійському театрі. Уже із самого початку дії стало ясно, що п’єса сприймається публикою зовсім не так, як припускали автор і постановники

На інший день після прем’єри всі ранкові петербурзькі газети повідомляли про провал спектаклю; рецензенти відзначали грандіозність і скандальність провалу

У літературі про Чехова поширене твердження, що причини провалу “Чайки” насамперед полягали в невдалій постановці Олександрійського театру: “Провал був неминучий, тому що вся стійка

система художніх засобів цього театру, що відповідає стійким же, трафаретним формам драматургії, органічно була далека художній тенденції й матеріалу нової п’єси”.

Постановка “Чайки” Московським художнім театром (1898) відкрила публіці мистецтво Чехов-драматурга. Спектакль пройшов з більшим успіхом. чайка, Що Летить, зробилася емблемою Мхата.

П’єса розвивається як поліфонічний, багатоголосий добуток, у якому звучать різні мотиви, перехрещуються різні теми, сюжети, долі, характери. Всі герої співіснують рівноправно: немає доль головний і побічних, те один, те інший герой виходить на перший план, щоб потім піти в тінь. Очевидно, тому неможливо, так навряд чи й потрібно виділяти головного героя “Чайки”. Питання цей не безперечний. Були часи, коли героїнею, безсумнівно, була Ніна Зарічна, пізніше героєм став Треплев. У якімсь спектаклі вперед висувається образ Маші, у якімсь іншому всіх собою затьмарюють Аркадина й Тригорин.

Акторка Аркадина переживає роман з письменником Тригориним, холостяком у солідних роках. Вони приблизно однаково розуміють речі й однаково професійні кожний у своїй сфері мистецтва. Інша пара закоханих – син Аркадиной Костянтин Треплев, що сподівається стати письменником, і дочка багатого поміщика Ніна Зарічна, що мріє про кар’єр акторки. Потім ідуть як би ложно побудовані пари закоханих, дружина керуючим маєтком Шамраєва, закохана в доктора, старого холостяка, Дорна, дочка Шамраєвих Маша, сумирно закохана в Треплева. яка від розпачу виходить заміж за нелюбиму людину. Навіть колишній статський радник Сорин, хворий старий, зізнається, що він симпатизував Ніні Зарічної

Раптово виниклий зв’язок Тригорина й Зарічної багато чого перемінила в житті героїв п’єси. Зрада коханої людини, вірного друга, уразила Аркадину й принесла нестерпний біль ще одній людині – Треплеву, що щиро любив Ніну. Він продовжував неї любити й коли вона пішла до Тригорину, і коли народила від нього дитини, і коли була кинута їм і бідувала. Але Зарічна зуміла затвердити себе в житті й після дворічної перерви знову з’явилася в рідних місцях. Треп-лев радісно зустрів її, думаючи, що до нього вертається щастя. Але Ніна була як і раніше закохана в Тригорина, благоговіла перед ним, однак не шукала з ним зустрічі й незабаром раптово виїхала. Не винеся випробувань, Треплев застрелився

Любов, що охопила майже всіх героїв, становить головну дію “Чайки”. Але сильніше любові виявляється відданість мистецтву. В Аркадиной обоє цих якості – жіночність і талант – зливаються воєдино. Тригорин, цікавий саме як письменник. У всім іншому він безвладна істота й повна посередність. По звичці він волочиться за Аркадиной, але кидає її, коли випадає випадок зійтися з молоденької Зарічної. Можна пояснити собі така мінливість почуттів тим, що Тригорин – письменник і нове захоплення – свого роду нова сторінка життя, що має шанс стать новою сторінкою книги. Почасти так воно і є. Ми спостерігаємо, як він заносить у записну книжку думка, що мигнула в нього, про “сюжет для невеликого оповідання”, що повторює в точності життя Ніни Зарічної: на березі озера живе молода дівчина, вона щаслива й вільна, але випадково прийшла людина, побачив і від нема чого робити погубив її. Символична сцена, у якій Тригорин показував Зарічної на чайку, убиту Треплевим. Треплев убив птаха – Тригорин убиває душу Ніни

Треплев значно моложе Тригорина, він належить до іншого покоління й у своїх поглядах на мистецтво виступає як антипод і Тригорина. і своєї матері. Він сам уважає, що програє Тригорину у всьому: як особистість він не відбувся, улюблена від нього йдуть, його пошуки нових форм були висміяні як декадентські. “Я не вірую й не знаю, у чому моє покликання”,- говорить Треплев Ніні, що, на його думку, знайшла свою дорогу. Ці слова безпосередньо передують його самогубству

Таким чином, правда залишається за середньою акторкою Аркади-ной, що живе спогадами про свої успіхи. Незмінним успіхом користується й Григорії. Він самовдоволений і в останній свій приїзд у маєток Сорина навіть приніс журнал з оповіданням Треплева. Але. як Треплев помітив, все це в нього показне: “Свою повість прочитав, а моєї навіть не розрізав”. Тригорин поблажливо сповіщає Треплева при всіх: “Вам шлють уклін ваші шанувальники… У Петербурзі й у Москві взагалі зацікавлені вами. І мене запитують усе про вас”. Тригорин хотів би не випускати зі своїх рук питання про популярність Треплева, хотів би сам відміряти її міру: “Запитують: який він, скільки років, брюнет або блондин. Думають всі чомусь, що ви вже літні”. Так і бачаться тут дами з оточення Тригорина, це їхні розпити він постарався ще більше знебарвити. Тригорин буквально водружає надгробну плиту над людиною, який до того ж ограбував і в особистому житті

Тригорин думає, що й невдале письменство Треплева – зайве підтвердження того, що Треплев іншої долі недостоин: “И ніхто не знає вашого теперішнього прізвища, тому що ви друкуєтеся під псевдонімом. Ви таємничі, як Залізна Маска”. Іншої “таємничості” він у Треплеве й не припускає. Якщо вслухатися внимательней у характеристики героїв, у визначення, які вони дають один одному, то можна зрозуміти, що Чехов віддає деяку перевагу життєвої позиції Треплева. Життя Треплева богаче й цікавіше того млявого, рутинного життя, що ведуть інші герої, навіть самі одухотворені – Аркадина й Тригорин.

Зовсім очевидно, що всі симпатії Чехова на стороні молодого, що шукає покоління, тих, хто тільки входить у життя. Хоча й тут він бачить різні, що не зливаються шляхи. Молода дівчина, що виросла в старій дворянській садибі на березі озера, Ніна Зарічна, і недоучений студент у порваному піджаці Костянтин Треплев – обоє прагнуть потрапити в дивовижний мир мистецтва. Вони починають разом: дівчина грає в п’єсі, що написав закоханий у неї талановитий юнак. П’єса дивна, відвернена, у ній говориться про споконвічний конфлікт духу й матерії. “Потрібні нові форми! – проголошує Треплев.- Нові форми потрібні, а якщо їх ні, те краще нічого не потрібно!”

У вечірньому саду наспіх збита сцена. Може бути, тут народжується новий твір мистецтва… Але п’єса залишається недограної. Мати Треплева, знаменита акторка Аркадина, демонстративно не бажає слухати “декадентське марення”. Подання зірване. Так оголюється несумісність двох мирів, двох поглядів на життя й позицій вискусстве.

“Ви, рутинери, захопили першість у мистецтві й уважаєте законним і сьогоденням лише те, що робите ви самі, а інше ви гнітите й душите! – повстає Треплев проти матері й процвітаючого письменника Тригорина.- Не визнаю я вас! Не визнаю ні тебе, ні його!”

У цьому конфлікті проступає кризова ситуація в російському мистецтві й у житті кінця XІX століття, коли “старе мистецтво розладналося, а нове ще не налагодило”. Старий класичний реалізм, у якому наслідування природі перетворилося в самоціль (“люди їдять, п’ють, люблять, ходять, носять свої піджаки”), виродився лише в спритне технічне ремесло. Мистецтво нового, прийдешнього століття народжується в борошнах, і шляхи його ще не ясні. “Треба зображувати життя не такою, як вона є, і не такою, як повинна бути, а такою, як вона представляється в мріях” – ця програма Треплева звучить поки як мрячна й претензійна декларація. Він зі своїм талантом відштовхнувся від старого берега, але ще не пристав до нового. І життя без певного світогляду перетворюється для молодого шукача в ланцюг безперервних мучень

Втрата “загальної ідеї – Бога живої людини” роз’єднує людей перехідної епохи. Контакти порушуються, кожний існує сам по собі, поодинці, не здатний до розуміння іншого. Тому так особливо безнадійно тут почуття любові: усі люблять, але всі неулюблені й усі нещасні

Вся п’єса перейнята томлінням духу, тривогами взаємного нерозуміння, нерозділеного почуття, загальною незадоволеністю. Навіть самий, здавалося б, благополучна людина – відомий письменник Тригорин – і той таємно страждає від невдоволення своєю долею, своєю професією, і в сутності й він нещасливий і самотній






Твір на тему яка заповідь найважча.
Головні персонажі п’єси Чехова “Чайка”