Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п’єсі А. Чехова “Чайка”

А. Чехов відомий у всьому світі як оригінальний творець короткого оповідання. Крім того, він є і визначним новатором у галузі драматургії. У свої п’єси Чехов переніс живе життя, без ефектів, без красивих поз і незвичайних ситуацій. Він вважав, що в театрі має бути все так само просто і водночас складно, як буває в житті. І саме такою, на думку критиків, вийшла його знаменита п’єса “Чайка”.

Якщо спробувати з’ясувати, що є рушійною силою в п’єсі “Чайка”, то тут навряд чи можна дати однозначну відповідь.

П’єса розвивається

як багатоголосий твір, у якому звучать різні мотиви, перехрещуються різні теми, сюжети, долі, характери. Всі герої співіснують на рівних, тут немає доль головних і побічних. І все ж основний зміст твору визначають певні орієнтири – це “життя”, “любов”, “мистецтво”.

Наприклад, любов у “Чайці” – один з найважливіших рушіїв сюжету. Щоправда, у чеховській драмі немає щасливих людей. Героям, як правило, не щастить у коханні.

Ніна не може ні зрозуміти, ні полюбити Треплєва. Він, у свою чергу, не помічає відданої, терплячої любові Маші. Ніна любить Тригоріна, але той кидає її. Аркадіна останнім

зусиллям волі утримує Тригоріна біля себе, але почуття між ними давно немає. Поліна Андріївна постійно страждає через байдужість Дорна, вчитель Медведенко – через байдужість Маші…

Зазвичай любовна інтрига виражається у трикутнику. Тут же замість трикутника дивний ланцюг любовних захоплень, які вражають своєю безнадійністю. Яскравий приклад таких стосунків – Ніна, Треплєв і Тригорін.

У Треплєві немає того, чого так прагне Ніна. Його не можна, на думку героїні, навіть поставити в один ряд з Тригоріним – цим улюбленцем долі та публіки. У нього є все, як вважає Ніна, для щастя. І якщо обрати шлях з Тригоріним, то і вона, відповідно, дістане крихту цього Щастя (того, як вона його розуміє). Почуття до Тригоріна і потяг до “дивного світу” кумирів публіки для неї нероздільні. Характерно, що зрештою саме Тригорін – “хижак” знищує “білу чайку” – Ніну. У житті на її долю випало дуже багато горя, вона багато страждала (про це ми дізнаємося, до речі, від Треплєва: “Була у неї дитина. Дитина померла”), Тригорін же її швидко розлюбив і повернувся до своїх колишніх уподобань. Як бачимо, тригорінський сюжет для невеликого оповідання (“прийшов… побачив і легко так знищив… як… чайку”) перевірено життям. Але фінал відсутній, його виведено безпосередньо в життя. Що станеться з героїнею, ніхто не знає, навіть Чехов.

Чеховські історії кохання, навіть смерть молодого Костянтина Треплєва видаються доволі банальними: жив, сумував, любив і наклав на себе руки. У коханні Треплєва немає шекспірівських пристрастей. Його любов час не лікує. Вона лише перероджується і набуває хворобливих форм. Спершу він вбиває чайку, потім – себе. Утім, Чехов насамперед змальовує не любовну трагедію, а ситуацію вибору. Треплєв, який уявляє життя як театр, живе і вмирає, ніби грає у п’єсі. Зазвичай вважають, що вбита чайка – це зруйноване кохання Ніни до Тригоріна. Але ж Ніна через страждання приходить до віри. Віра робить її стійкою, загартовує: “Неси свій хрест і віруй…” Натомість у випадку з Треплєвим вбита чайка – то його душа, яка шукала щастя, але так його і не знайшла.

Все, що здавалося смішним і безглуздим, виявилося “страшним і згубним”. Фінальний постріл Костянтина Треплєва виразно засвідчує трагізм життя. Ніколи ще трагічне не доходило до такої прозаїчності, буденності, ніколи ще в ролітрагічних героїв і героїнь не виступали такі пересічні характери. У п’єсі, дія якої побудована за законами комедії, центральне місце автор відводить саме трагічним характерам – образам Ніни Зарічної і Костянтина Треплєва.

Чехову вдалося майстерно розробити найтонший підтекст. Слова в п’єсі дуже часто не прив’язані до дії, а хід п’єси майже не виражено у словах і вчинках. Автор таким чином підкреслює буденність того, що відбувається. І при цьому не забуває розвивати сюжет. Що ж ним рухає? Швидше за все – життя. При цьому Чехов не забуває, що він творить насамперед драму. І, мабуть, тому використовує в тексті такий прийом, як п’єса в п’єсі. Пригадаймо, як на початку драми Треплєв організовує виставу про Вселенську Душу, якою, як він сподівається, зможе пояснити недосконалість життя. А в кінці “Чайки” постріл Треплєва так само ставить крапку в його житті, що перетворилося на п’єсу. Примітно і те, що ті події, які б мали бути рушієм дії, відбуваються тільки за кулісами (смерть Ніниної дитини, самогубство Треплєва).

Натомість учасником драматичних подій у Чехова стає пейзаж. Захід сонця, місяць, озеро – це більше ніж краєвид, театральна декорація. Все це – відображення душевного життя героїв. Достатньо згадати, як Ніну – “чайку” – постійно супроводжує образ озера. Символічною також є назва п’єси. Образ вільного птаха, чайки – символ духовної свободи людини, натяк на незахищеність особистості й уособлення невимовно складного, навіть трагічного, але – злету.

У “Чайці” Чехов, мабуть, вперше так відверто висловив свою життєву й естетичну позицію. Його сумна комедія життя – перспектива у майбутнє, заклик до тих, хто обов’язково знайде свою мрію.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п’єсі А. Чехова “Чайка”