Тема “маленької людини” у ранніх оповіданнях А. П. Чехова

У своїх ранніх оповіданнях Чехов продовжує тему “маленької людини”, традиційну для російської класичної літератури початку й середини XІX століття. Однак ця тема розкривається в Чехова новаторски по двох очевидних причинах: по-перше, письменник мав талант, тобто власним оригінальним поглядом на мир; по-друге, змінилися російські суспільні умови (кінець XІX століття), які знайшли відбиття у творчості Чехова. Першою художньою особливістю ранніх оповідань письменника є їхній комічний пафос у всіх різновидах (іронічний, гумористичний і сатиричний).

Друга особливість виразилася в тім, що в російській літературі до Чехова “маленька людина” зображувався головним чином співчутливо, увага читача зверталося на прикрості й життєву невпорядкованість “маленької людини” (“Станційний доглядач” О. С. Пушкіна, “Шинель” М. В. Гоголя), але до середини 80-х років XІX століття (перший збірник оповідань Чехова “Строкаті оповідання” вийшов в 1886 році) у суспільній свідомості сформувалося нове відношення до “маленьких людей”. Воно виразилося в тім, що суспільство перестало зворушуватися “маленьким людям” і плакати над їх несчастиями, але стало
ставитися до них з повагою, що неминуче веде до вимогливості: Чехов не прощає “маленьким людям” вульгарності, підлабузництва, боягузтва й т. д. Така вимогливість до героїв не скасовує гуманного відношення до них з боку письменника.

Зворушуватися можна слабкою, беззахисною, неповноцінною істотою, а чеховський підхід припускає: ця людина не маленький, атакою же, як я сам. Новий погляд на “маленьку людину” і людини взагалі відбився не тільки в оповіданнях Чехова, але й у добутках інших російських письменників – його сучасників Наприклад, М. Горький у п’єсі “На дні” (1902) сформулював цю думку в монолозі Сатину (ІV дія): треба не жалувати, не принижувати людини жалістю – треба поважати його. Умовно ранні оповідання Чехова можна розділити на три групи. У них представлене різне авторське відношення до “маленької людини”. До першої групи ставляться такі оповідання, як “Пересолив” (1885), “Чоботи” (1885), “Сирена” (1887).

Це гумористичні добутки, у яких описуються різні комічні сценки з життя “маленьких людей”. Оповідання “Пересолив” нагадує анекдот Боягузливий землемір Смирнов так залякав свого візника, що сам потрапив у смішне положення: Клим утік, кинувши коня й віз, а землемір залишився посередині незнайомого лісу один уночі. Смішна плутанина зображується в оповіданні “Чоботи”, але тут відзначені й багатозначні подробиці: старий і хворий ревматизмом настроювач музичних інструментів Муркин має тільки одні чобіт – втрата їх стає для нього теперішнім нещастям. Живе цей старий самотньо в готельних номерах, і нікому на світі немає до нього справи. У своїх гумористичних оповіданнях Чехов навмисно спрощує сюжет і створює комічну ситуацію, але не комічні характери.

Образи “маленьких людей” виходять глибокими, навіть трагічними: моторошний страх, що володіє землеміром Смирновим, – наслідок загального страху в сучасному російському суспільстві; неприкаяність і вбогість старого Муркина – відбиття важкого життя бідняків. У другу групу можна об’єднати сатиричні оповідання: “Товста й тонкий” (1883), “Смерть чиновника” (1883), “Хамелеон” (1884), “Унтер Пришибеев” (1885). Тут письменник критикує-висміює існуючий громадський порядок і представляє яскраві образи дрібних чиновників-“маленьких людей”.

У цих героях показані й сатирично гиперболизировани тупість, хамство (в унтері Пришибееве), підлабузництво (в “тонкому” Порфирію), безпринципність (у поліцейському Очумелове), страх (в екзекуторі Червякове). Оповідання “Смерть чиновника”, як уже багато разів відзначали літературознавці, дуже нагадує по сюжеті “Шинель” Гоголя. Але яка різниця в розкритті образа головного героя! Гоголівський Акакий Акакиевич, втративши шинель, звертається по допомогу до “значної особи”, але грізний генерал у відповідь тільки “розпікає” дрібного чиновника. Чеховський Черв’яків, навпаки, зіштовхується із цілком гідним цивільним генералом Бризжаловим, що спокійно сприйняв випадкову подію в театрі.

Іван Дмитрович Черв’яків так заляканий життям, що не може повірити в добрі наміри генерала, тому він п’ять разів просить прощення в Бризжалова. Своє людське достоїнство Черв’яків принижує сам Він є дрібною людиною не за посадою, а по щиросердечних якостях. Преклоніння перед “персонами”, як екзекутор називає вищих чиновників, стало для героя не просто нормою життя, але перейшло в характер. Він умирає тому, що генерал зневажив “повагою до персон”, тобто не прийняв вибачень належним чином, а для екзекутора внаслідок цього звалився звичний миропорядок.

У самому кінці оповідання Чехов акцентує чудову деталь: Черв’яків умер, не знімаючи віцмундира, що, безсумнівно, буде нанем і в труні, що підкреслює преклоніння дрібного чиновника перед бюрократичним порядком і формою. Попри все те Іван Дмитрович викликає скоріше жалість, чим презирство. Він нікому не зробив зла, в історії із Бризжаловим він відстоює свої життєві принципи Його чи провина, що викликані йому життєві правила підходять більше рабові, чим громадянинові?

Черв’яків смішний своєю безглуздою наполегливістю й жалюгідний тим, що сам відмовляється від власного людського достоїнства. Сатиричні герої в Чехова описуються більш правдоподібно, ніж, наприклад, у М. Е. Салтикова-Щедріна. Градоначальники у романі “Історія одного міста” більше схожі на ляльок або мовців машини, чим на людей Їхнє сатиричне зображення доводить до гротеску. Чехів вибирає більше реальні, наближені до життя ситуації.

Цікавий у цьому змісті оповідання “Товста й тонкий”, де зустріч колишніх гімназичних друзів відбувається в самій звичайній обстановці (на вокзалі) і де сатирично висміюється саме дрібний чиновник Порфирій. Він боїться й добровільно холопствує навіть перед своїм шкільним приятелем Мишей, що не є його начальником, ніяк не може вплинути на його службову кар’єру й проявляє до Порфирія дружнє почуття без тіні презирства й зарозумілості Третьею групу становлять оповідання, які ближче всього до традиційного зображення “маленької людини”, у них виражається пронизлива жалість і співчуття до простих, непомітних людей. Візник Іона Потапов з оповідання “Туга” (1886), безумовно, є “маленькою людиною”, йому не до кого піти зі своїм горем.

Він цілий вечір возить різних сідоків, але ніхто не бажає вислухати його й поспівчувати. Оповідання закінчується страшною сценою, коли, не знайшовши співчуття в людей, Іона говорить свого коня про смерть єдиного сина. В оповіданні “Анюта” (1886) Чехов зображує лагідну й великодушну девицу-белошвейку. Вона допомагає бедним, але жвавим студентам (типу медика Степана Клочкова) переживати важкі роки навчання. Вони ж, закінчивши курс в університеті й добре влаштувавшись у житті, навіть не згадують тиху й терплячу Анюту, що піклувалася про їх, підгодовувала зі своїх мізерних заробітків, нічого не вимагаючи натомість.

Підбиваючи підсумок вищесказаному, помітимо, що ранні оповідання Чехова склали портрет російського суспільства 80-х років XІX століття, як його бачив і розумів письменник. Звичайно в ранніх оповіданнях автор описує коротку побутову сценку, але вона розкриває глибоку психологічну драму “маленької людини”. Ідеєю ранніх оповідань Чехова стає викриття міщанства й вульгарності, відсутність духовних інтересів, високих життєвих цілей у героїв, які найчастіше належать до дрібного чиновництва й до міських низів. В аналізованих оповіданнях не використовується гротеск, але зате складно переплітається сатиричне й іронічне зображення, що поступово перетвориться в неповторну художню манеру Чехова. Твору Чехова 80-х років демонструють нове, чеховське відношення до традиційних героїв: письменник не тільки засуджує, але й шкодує про своїх персонажів Таким чином, на зміну традиційному співчуттю приходить складне відношення до “маленької людини”, що включає й співчуття, і жаль, і осуд






У чому полягає сімейне щастя ляльковий дім.
Тема “маленької людини” у ранніх оповіданнях А. П. Чехова