Повість “Царівна” – свідчення дальшого ідейного зростання таланту письменниці
Від первісного задуму повісті (1888) до остаточного її завершення (1895) пройшло сім років, сповнених ідейних і творчих шукань.! О. Кобилянська активно включається в культурно-громадське життя краю, зміцнюються її стосунки з М. Павликом, його сестрою, відомою громадською діячкою Анною Павлик, Є. Ярошинською, О. Ма-ковеєм та іншими прогресивними діячами української культури. У 1893 році налагоджуються зв’язки письменниці з чеським етнографом-демократом Франтішком Ржегоржем, листування з ним. Завдяки Ф. Ржегоржу вона знайомиться з чеською періодикою,
Особливо цінною для О. Кобилянської була її дружба з О. Маковеєм. У 1894 році він гаряче рекомендував “Зорі” друкувати її повість “Людина”, а згодом, ставши редактором газети “Буковина”, залучає до співробітництва О. Ко-билянську, публікує і популяризує її нові твори. О. Мако-вей був другом і добрим порадником письменниці в її літературній праці, редагував її повісті й новели, був першим біографом і автором грунтовних статей про її творчість. В автобіографічному оповіданні “Доля” О. Кобилянська признавалася, що на Маковеїв суд вона цілком покладалася, бо “мав він смак в літературних
З кінця 80-х років О. Кобилянська широко знайомиться з українською та російською літературами. Якщо німецька література “навчила її любити і розуміти мистецтво, відкрила для неї “світ ідей” (Леся Українка), то передова українська і російська літератури допомогли письменниці глибше розібратися в соціальних явищах життя, виховували і вселяли віру в перемогу добра над злом, віру в здійснення найвищих суспільних ідеалів (“Кобзар” Шевченка, оповідання Марка Вовчка, “Бджоли” Писарєва, “Аііаіеа ргіпсерз” Гаршина, героїчні образи жінок Тургенєва), У творах Шевченка, Марка Вовчка, Л. Толстого, Тургенєва молодій О. Кобилянській імпонувала гаряча любов до народу, пристрасний заклик до інтелігенції допомогти йому поліпшити свою долю.
На початку 90-х років О. Кобилянська систематично читає німецькі теоретичні соціал-демократичні видання – журнал “Оіе N606 2еіЬ> (Штутгарт, ред. К. Каутський). часопис “Уогшагіз” (Берлін, ред. В. Лібкнехт), де друкувалися твори Маркса й Енгельса, і популяризує ці видання серед знайомих. З редактором журналу “Оіе Меие 2еіІ” у 1894 році О. Кобилянська налагоджує листування, яке тривало до кінця ХЇХ століття. В обох виданнях вона друкує свої твори 2. У тому ж році О. Кобилянська налагоджує зв’язки з прогресивним лейпцігським журналом “Оіе Се8е1І8сЬагі”, від його видавця Антона Реклама дістає пропозицію перекладати на німецьку мову твори українських та російських письменників і друкувати їх у Німеччині. У 1895 році О. Кобилянська перекладає для А. Реклама оповідання Марка Вовчка, а згодом для дрезденського видавця – новели О. Маковея і пише до них передмови. У 1898 році вона налагоджує дружбу з щирими прихильниками иімецько-слов’янських культурних єднань, письменником Л. Якобовським та прогресивним критиком і перекладачем Г. Адамом ‘. Завдяки цьому в “Оіе СезеІЬсЬагі’і” друкуються новели О. Кобилянської, новели В. Стефаника у її перекладах, статті О. Маковея про українську літературу. Через О. Кобилянську з Л. Якобовським знайомиться і Леся Українка, перебуваючи на лікуванні в Берліні. В цей час О. Кобилянська при допомозі О. Маковея підготувала до видання у Німеччині велику збірку творів українських новелістів.
Уже говорилося, що в другій половині 80-х років О. Кобилянська серйозно вивчала природознавчі праці Дарвіна, Геккеля, Л. Бюхнера, які допомагали їй виробляти матеріалістичне розуміння світу. Великий інтерес виявляє письменниця і до філософської літератури. А з недавно відшуканих нотаток – роздумів письменниці, які стосуються 90-х років,- видно, що О. Кобилянська була добре обізнана з найновішими філософськими матеріалістичними теоріями про походження і будову світу, бо в окремих випадках маємо навіть прямий перегук з думками автора “Анти-Дю-рінга”.
Вихідним пунктом у міркуваннях О. Кобилянської, що відбилися в цих нотатках, є визнання матеріальності світу та закономірностей його розвитку. “Матерія і рух,- каже письменниця,- є вічні. Створення світу з нічого – це порожнє слово” 3. “Матеріалізм XІX віку,- продовжує вона,- має в своєму розпорядженні раніше не відому суму знань і фактів та ряд принципів, які, при їх сьогоднішній ясності і завершеності як твердо встановлені досягнення науки, не можуть бути заперечені”. Доказом цьому є “не-зруйнування речовини, атомів, зберігання сили, нероздільність сили і матерії, астрономічна безконечність всесвіту, незмінність законів природи, природна історія землі” тощо, а також досягнення науки у вивченні органічного світу і людського суспільства. При цьому письменниця відзначає, що матеріалізм є “найстарішим філософським світоглядом” і що “сьогоднішній матеріалізм не є колишнім матеріалізмом Епікура або енциклопедистів, але цілком інший напрям, або метод, оснований на досягненнях позитивних наук”. Стверджуючи єдність матеріального світу, О. Коби-лянська визнає і те, що “все на світі перебуває в постійному русі і зміні, що всякий спокій є відносний. І найбільш тривкі тіла,- каже письменниця,- підлягають постійній зміні”.
О. Кобилянській, отже, було ясно, що природничо-наукові погляди спростовують всякі релігійні вигадки про божественне походження світу, людини, бо “всесвіт астрономічно безконечний”, світовий простір заповнений матерією, а “природна історія землі і органічного світу” перебувають у “внутрішній єдності з усіма органічними явищами природи”. Письменниця виступає проти релігійних вигадок, нібито бог існує як надприродна сила, верховний творець, що керує світом: “Бог?” Це кожної людини її “я”, а як воно вже помре раз, тоді і бог помирає” ‘. Під фідеїстичним поняттям “бог” О. Кобилянська, подібно до Л. Фейєрбаха, розуміла найвище самовдосконалення людини, її гуманізм. “Безсмертність одиниці – це ніщо інше, як лиш безсмертність її творіння”, бо воно не кінчається, а залишається у вічній чинності” .
З матеріалістичних позицій О. Кобилянська розглядала і психічну діяльність людини. Дані науки, каже письменниця, яскраво доводять, що “душа – це не що інше, як діяння матерії, зокрема мозку, який є центром усіх діянь”, “органом душі” 3. Тут же О. Кобилянська відзначає, що позитивні науки видалили з природознавства “усі містичні сили взагалі”. Письменниця настирливо шукала наукового пояснення багатьох загадкових, не з’ясованих ще наукою явищ ЛЮДСЬКОЇ психіки.
Отже, у багатьох моментах світорозуміння О. Кобилян-ська стояла на рівні досягнень передової науки, при розгляді найважливіших теоретико-філософських питань дотримувалася матеріалістичних поглядів, хоч і не завжди була послідовною, коли їй доводилося вирішувати питання, пов’язані з конкретними умовами життя свого часу. Це, зокрема, бачимо в її ставленні до релігії.
У листах, публіцистичних статтях та художніх творах О. Кобилянська різко й послідовно виступає проти служителів церкви, які віками в інтересах панівних класів насаджували в народі покору і терпіння, духовно поневолювали його (“Привид”, “Картина з життя Буковини”, “У св. Івана”, а пізніше – “Земля”, “За готар”, “Ніоба” тощо). У листі С. Окуневської знаходимо свідчення, що О. Кобилянська рішуче виступала проти духовенства, проти одур-манення народних мас.
Викриття антигромадської ролі церкви та духівництва викликало злобу й нападки на письменницю з боку реакційно-клерикальної преси. Газета “Руслан” обурювалась тим, що в нарисі “На полях” письменниця “паплюжила високі моральні якості” “Христового воїнства”. Духовенство намагалося вплинути на родину письменниці і таким чином відвернути О. Кобилянську від критики антинародної ролі церкви та духовенства. В листі до О. Маковея О. Кобилянська писала: “Батько вчора казав мені цілком спокійно… щоби я не доторкувалась священства, бо все ж то наше – і що він се не може похваляти. Се його вже хтось обробив, бо досі ані слова мені не казав” 2. Згодом О. Кобилянська прямо вказувала, що це клерикал К. Ко-стецький “закидав батькові, що я до церкви не ходжу і проти священства пишу” .
Так само, як попівство й церкву, О. Кобилянська засуджувала й релігію за те, що вона суперечила потягу людини до знань, світла, віками тримала народні маси в покорі Мельє, вона писала: “…релігія – це гарна казка, винайдена на те, щоб тримати народ у кайданах” ‘. Цю ж думку повторить письменниця пізніше у повісті “Ніоба” (1904). Звідси, як і з художніх творів, видно, що О. Кобилянська добре розуміла соціальну природу релігії. Високо цінувала вона й ті твори, що викривали церкву та релігію (“Рим” Е. Зо-ля) 2. Та, незважаючи на послідовну боротьбу проти духовенства, церкви і релігії як духовного гнобителя народу, О. Кобилянська була, однак, за збереження на певний час “очищеної”, “не забрудненої” церквою релігії як моральної опори для народних мас 3, в цих же інтересах не заперечувала “великої ілюзії людськості” – бога. Така обмеженість у поглядах на релігію була характерна для багатьох прогресивних письменників кінця XІX століття, які не змогли побачити зародження нових суспільних відносин, нової моралі, носієм якої був найпередовіший революційний клас – пролетаріат, і боялися морального падіння народу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)