Поетичні обрії Тодося Осьмачки

Постать Теодося Осьмачки – одна із найоригінальніших і найталановитіших серед українських митців епохи Розстріляного Відродження. В основі його поезій – любов до рідного народу, який потрапив у криваву круговерть 30-х років.

Зубожіння селян, розлад, руйнування, людський розпач викликають у душі митця сум і біль, які потім виллються в чудову сумну поезію. Народ гине від злиднів, від голоду, «вози з мертвими риплять, як журавлі», і поет у відчаї за свій знедолений народ каже, що тільки й можна «від мук тут закричать!»

Поет висловлював

своє обурення нібито тріумфальним ходом колективізації. На власні очі бачив, яке лихо вона принесла селянам:

А працю ту, то виросла із поту

Того гарячого в жнива…

Забрали в тебе ми не так, як таті.

Але розбоєм в білий день.

Скільки нищівного сарказму звучить у цих рядках, бо все привласнила соціалістична влада, а тим, хто споконвіку обробляв землю, важко заробляючи свій кусень хліба, шлях один – у Сибір чи на Соловки. Задихаючись од гніву, поет вигукує на адресу кремлівських можновладців:

Нехай у лапах вашої гордині

В безодню тріпає земля,

На бій із вами виступить однині

Душа знеможена моя.

Після

таких полум’яних гнівних рядків не дивно, що Осьмачку стали в пресі називати «захисником куркулів», «класовим ворогом», «бандитом». Потім почались арешти, в’язниці, психіатричні лікарні, арешти близьких та рідних, але, незважаючи на всі тортури, він продовжує таврувати ті закони і порядки, які калічили людське життя, виривали духовне коріння народу. Важко навіть збагнути, що все це відбувається в тій дорогій серцю поета Україні, прекрасний образ якої Теодосія Осьмачка створює у вірші «Україна»:

…птахи мої незлякані,

діти мої незлічені,

щастя для їх незлежане…

Згадує поет про Україну і в еміграції. Так, у вірші «Незмінність» Осьмачка милується красою баварської природи, але порівнює її з чарівними краєвидами рідної Черкащини, куди лине його думка і куди, як вигнанець, він не може повернутися. Біль від безповоротної втрати Батьківщини, біль від «незмінної самоти» робили життя цієї талановитої людини нестерпним: …і тільки на тлі безконечного світу та сама й незмінна моя самота!

Теодось Осьмачка писав не тільки вірші, а й прозові твори, був усебічно обдарованою людиною. Творчість його ще не досить вивчена, але вже сьогодні, на думку дослідників, він став своєрідним лідером антинеокласичного напрямку в українській літературі. Нас і сьогодні вражає мужність і безкомпромісність, які виявив поет у своїх творах.






Твір роздум вірний приятель то найбільший скарб.
Поетичні обрії Тодося Осьмачки