“Моя безбожная Россия, священная моя страна” (за творчістю І. Северянина)

Ігор Северянин – незвичайний поет, чия творчість поєднувала “класичну банальність і мелодичну музикальність”. Його вірші, насичені музикою, запалювали вогник щастя в серцях читачів. Як поет Северянин знаходить себе в 1907 році, коли визначив своє місце в житті: “Не змінюй наміченої стежки, і пам’ятай: хто, навіщо і де ти”. Минають роки, відбуваються великі події, завдяки яким з’являються нові, прекрасні рядки. Коли йде Перша світова війна, поет відчуває потрясіння, які наближаються: “Чем дальше, все хуже и хуже. Все тягостней,

все больней. И к счастью тропинка уже, и ужас уже на ней”. Перші публікації не принесли Северянину слави, проте поет і не думав зупинятися на творчому шляху, а навпаки, із новими силами узявся за роботу.

Тема батьківщини для Северянина була головною. Проникливі вірші про рідну землю, про трагедію народу, якому дісталася нелегка доля. Северянин вболіває разом з Росією, пропускаючи через своє серце весь біль, всі радощі її. “Моя безбожная Россия, – пише поет, – священная моя страна”. Поет вірив у велике майбутнє Росії. Недарма він називає батьківщину “крилатою”. Поет шанує свою вітчизну так само,

як і жінку, яку просто неможливо не любити. Сповнені зачарування вірші, присвячені прекрасній дамі. Спочатку захоплення красотою в “платье муаровом” приходить у вірші “Кензель”. Чудовий вірш “Быть может” так і проситься на музику. На думку Северянина, кохання без жертви немає, кохання світле, воно радість, воно щастя.

У багатьох віршах Северянина прозирає іронія. Іронія до самого себе, до свого часу, до людей, що його оточували. Поет відчуває страх, думаючи про те, що, егоїзм стосовно Росії приведе в нікуди: “И вот мы остались без Родины, и вид наш и жалок и пуст…”.

А як ми ставимося до своєї батьківщини? Вбиваємо тварин, яких просто не маємо права вбивати, рубаємо ліси, які дають нам повітря, а виходить, і життя, забруднюємо воду, яку п’ємо. Страхітливість людського буття на цьому не закінчується, ми стаємо звірами по відношенню один до одного: убиваємо, грабуємо, насилуємо. Про яку батьківщину може йти мова, якщо вона заплямована нашими негідницькими вчинками? Про що можна писати вірші, коли літературу топчуть ногами? А може, це сон? Якщо це сон, то що заважає нам прокинутися?

Нам ніщо не заважає прокинутися, крім нас самих. Формула відродження лежить у відродженні самого себе, свого внутрішнього світу. Хотілося б, щоб кожний із нас шанував і любив свою батьківщину так, як Ігор Северянин, і тільки тоді ми набудемо своїх природних національних рис.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Моя безбожная Россия, священная моя страна” (за творчістю І. Северянина)