Обрії творчості Ірини Мироненко

З “Жіночого танку” починалась поетеса, продовжилась у “Вокзальній скрипці”. Ірина Мироненко прагне осягнути складний духовний світ сучасника, осмислити вічні проблеми буття. Аналізувати твори письменниці непросто, бо в них переплелися різні настрої, почуття, думки. Осмислюючи сьогодення, Мироненко пише у вірші “З тюльпаном по місту”:

З рукава кобзаря визирає
Сучасний важкий годинник
І, як мед казковий по вусах,
По струнах стікають хвилини.
Кобзарева дружина
Казки пов’язала у вузлики.
Але людям ще треба
Хліба і сала до музики.

Буденно? Заземлено? Але віддзеркалює на папері сучасність. Що болить у серці поетеси й водночас підносить до розуміння вічних істин й обов’язку талановитої людини перед суспільством:

Не нам спочивати –
Ще стільки почистити треба криниць,
І стільки у кожного цілить рушниць,
І стільки до нас наробили дурниць.

Це її доля – “вступати раніш від оркестру” – нести на крилах обдарованості читачеві цілющу росу поезії.






Бабине літо твір.
Обрії творчості Ірини Мироненко