Переклади російською та українською мовами вірш Г. Гайне “На севере диком…” (“Самотній кедр яв стромині…”)
Що таке взагалі переклад? Якщо десь на вулиці, у крамниці, то, звичайно, просто передача змісту, спосіб зрозуміти одне одного. Якщо десь у політиці, юриспруденції, то це мистецтво, бо треба зважити кожне слово, інтонацію. А якщо мова йде саме про мистецтво слова, тобто про літературу, поезію?
Я не знаю, чим краще виміряти точність перекладу віршів: змістом, образністю, передачею особливостей ритму чи рими? І як бути з душею, що живе, як домовичок у будиночку, в кожнім вірші?
Якось я прочитала висновок, до якого дійшов один з найвизначніших поетів
Звичайно, спеціалісти ще можуть встановити, хто з перекладачів досконало знає мову оригіналу, а хто – так собі чи взагалі користується прозовим дослівним перекладом. Але ми не дослідники – просто читачі.
Перед нами славетний вірш німецького поета-романтика Г. Гайне. Точніше, кілька його перекладів російською та українською мовами.
Самотній кедр на стромині
В північній стоїть стороні,
І кригою, й снігом
Дрімає і мріє вві сні.
Це переклад Леоніда Первомайського, десь через півтора століття.
На севере мрачном, на дикой скале,
Кедр одинокий под снегом белеет,
И сладко заснул он в инистой мгле,
И сон его вьюга лелеет.
Це переклад сучасника Федора Тютчева.
На севере диком стоит одиноко
На голой вершине сосна
И дремлет, качаясь, и снегом сыпучим
Одета, как ризой, она.
Це знайомий з дитинства вірш Лєрмонтова – вибачте, переклад Лєрмонтова із Гайне – теж першої третини XІX ст., але такий сучасний, що здається, він – за межами часу взагалі.
Глядить сумна ялиця
На зимні береги;
Над нею студінь злиться,
Окутують сніги.
Це початок XX ст., Степан Чарнецький.
Ось майже зразу різниця – три дерева: кедр, сосна, ялиця. Останнє – ялиця, із зменшувально-ласкавим суфіксом, та й ше без епітета “самотній”, без вказівки на “дикі береги” чи “север мрачный”, на далеку північну сторону, явно уводить від змісту.
А шо мав на увазі сам Гайне? У німецькому оригіналі – сосна, але німецькою мовою “Еіп Fіchtenbaum” – чоловічого роду, тобто, замінивши на “кедр”, і Тютчев, і Первомайський намагалися зберегти образ самотньої людини-чоловіка, що мріє про свою половину-жінку, яка на іншому краю світу.
На перший погляд, може здатися, що в Лєрмонтовському перекладі порушено головне, “розбито” звичне уявлення про пару, половину. Але Лєрмонтов зробив наголос на іншому, поставивши на перший план спорідненість душ.
Сам ритм Лєрмонтовського перекладу допомагає створити відчуття сна-дрімоти під блискучою ризою сипучого снігу. Такий самий ритм повільного, рівного покачування уві сні зберігає й переклад Тютчева. До речі, ця мелодійність дешо зникає у перекладі Первомайського, бо він використовує багато односкладових слів. У перекладі Степана Чарнецького мотив сна відсутній:
Глядить сумна ялиця…
Про пальму тихо мріє…
Також у нього відсутній і мотив суму самотньої пальми, яка
В жарі проміння мліє.
Слово “мліє” не означає незадоволеності своїм становищем.
У Тютчева теж немає цього відчуття: його пальма
Под пламенным небом, на знатном холму
Стоит и цветет, одинока.
Порівняємо з іншими перекладами:
Сумує в німій самотині
На спаленій сонцем скалі.
Л. Первомайський
Одна и грустна на утесе горючем
Прекрасная пальма растет.
М. Лєрмонтов
Зауважимо також на русизми обох українських перекладів: замість літературного “скеля” – “скала”, задля ритму й рими, щоб зберегти наголос на останньому складі. Не дуже вдало звучить у перекладі Л. Первомайського вираз “на спаленій сонцем скалі”: якщо вона спалена (а не опалена), так що ж від неї залишилося?
Якщо казати про душу поетичного твору Г. Гайне, саме про відтворення поетичних образів поетичними засобами, то мені, читачеві, найкращим здається переклад, зроблений Лєрмонтовим, бо ці образи – з кольоровими епітетами й мелодійністю ритму – передають не тільки зміст, а ще й настрій.
Тут, звертаючись до слів В. Жуковського, наведених у вступі до цього твору, можна вважати Лєрмонтова не тільки перекладачем Г. Гайне, а його суперником.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)