Притча про білий мармур. Стисло

Багато років тому йшов пустельною дорогою юнак. Він пішов з країни за рішенням старійшин. У своїй країні Він був чудовим майстром, бідним, але талановитим. Від його виробів скупий ставав щедрішим, похмурий – привітнішим, некрасива жінка – красунею. Але мудрі старійшини знали, що тільки страждання, праця і далекі мандри перетворюють майстра в справжнього митця. Тому і влаштували юнакові випробування: знайти в далеких краях білий мармур, вирізьбити із нього статую коханої дівчини, тільки тоді юнакові дозволялось повернутися додому і взяти шлюб із коханою. Після довгих мандрів юнак знайшов в горах брилу білого мармуру. Але в нього не було різця і він звернувся до коваля. Той виставив умову: за різець ріквідпрацювати підручним у кузні або із мармуру зробити ошийник для собаки. Юнак вирішив, що рік – це дуже довго, і зробив ошийник. Отримавши різець, майстер заходився виточувати образ своєї Коханої.

Але без натурщиці лінії жіночого тіла втілити не вдавалось. Хлопець звернувся до дівчини, схожої на Кохану. В неї також була умова: юнак мав стати її служником або хоч ненадовго покохати її. Майстер погребував роботою служника, але згодився покохати дівчину, а вона стала його натурщицею. І ось настав день, коли постать Коханої була вже готова, але на той час юнак забув її обличчя.

Майстер Звернувся до Правителя тієї країни, тому що вважав, що з помічниками

і майстернею робота буде просуватися краще. Правитель дав йому найкращу майстерню і умілих помічників, пообіцяв багатство і почесті за умови, що юнак спочатку зробить погруддя Правителя. Майстер погодився, став жити у розкошах і керувати помічниками, які із брили білого мармуру різьбили погруддя. Коли роботу було скінчено, юнак глянув – і жахнувся: Погруддя було виконано без іскри Натхнення. Правитель тим часом помер, юнак одержав замовлення на погруддя нового Правителя… Коли ж майстер прийшов у свою майстерню, він раптом загадав усе: свою далеку Кохану, мудрих старійшин. Але чарівний білий мармур був увесь витрачений, а натхнення покинуло юнака. І майстер зрозумів, що втратив те, заради чого варто жити.

Юнак зрозумів, що назавжди втратив те, заради чого було варто жити – натхнення. Собачий ошийник із найціннішого матеріалу ніколи не зробить скупого добрішим, натурниця не замінить образу Коханої, погруддя несправедливого Правителя, яке не осяяла іскра натхнення майстра, відправлять на смітник. Люди забудуть навіть ім’я митця, який марно розтратив свій талант, не встояв перед звабами, зберіг свої руки білими, але втратив гаряче серце і можливість зробити брехуна справедливим, похмурого – усміхненим, найнепривабливішу жінку – чарівною. Юнак не витримав життєвих випробувань, не остеріг себе від спокус легкого життя у розкоші і розвагах.

Його торбинка колись була повна бідності, а зараз наповнилася червінцями, і він уже не зможе легко закинути її за плечі, щоб знову іти по світу, шукати білий” мармур, творити, робити життя людей радіснішим. Не страх, а відчай охвпив юнака від того, що він уже ніколи не зможе повернутися до своєї домівки, не зустріне рідних людей, не загляне в очі Коханої…


Кого із сучасників я вважаю успішною людиною.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Притча про білий мармур. Стисло