Переказ повісті Айтматова “Білий пароплав”
Хлопчик з дідом жили на лісовому кордоні. Жінок на кордоні було три: баба, тітка Бекей – дідова дочка і дружина головного людини на кордоні, об’їждчика Орозкула, а ще дружина підсобного робітника Сейдахмата. Тітка Бекей – найнещасніша на світі, тому що у неї немає дітей, за це і б’є її сп’яну Орозкул. Діда Момун прозвали розторопним Момун. Прізвисько таке він заслужив незмінною привітністю, готовністю завжди прислужитися. Він умів працювати. А зять його, Орозкул, хоч і значився начальником, більшою частиною по гостях роз’їжджав.
Хлопчик не пам’ятав ні батька, ні матері. Жодного разу не бачив їх. Але знав: батько його був матросом на Іссик-Кулі, а мати після розлучення поїхала в далеке місто.
Хлопчик любив підійматися на сусідню гору і в дідів бінокль дивитися на Іссик-Куль. Ближче до вечора на озері з’являвся білий пароплав. З трубами в ряд, довгий, потужний, красивий. Хлопчик мріяв перетворитися на рибу, щоб тільки голова у нього залишилася своя, на тонкій шиї, велика, з відстовбурченими вухами. Попливе він і скаже своєму
Вечорами дід розповідав онукові казку. “… Трапилося це давно. Жило киргизьке плем’я на березі річки Енесай. На плем’я напали вороги і вбили. Залишилися тільки хлопчик і дівчинка. Але потім і діти потрапили в руки ворогів. Хан віддав їх Рябий Кульгавий Бабі і звелів покінчити з киргизами. Але коли Ряба Хромая Стара вже підвела їх до берега енесов, з лісу вийшла матка маралів і стала просити віддати дітей. “Люди вбили в мене моїх оленят, – говорила вона. – А вим’я моє переповнилося, просить дітей! “Ряба Хромая Стара попередила:” Це діти людські. Вони виростуть і вб’ють твоїх оленят. Адже люди не те що звірів, вони й один одного не жаліють “. Але мати-олениха впросила рябу Кульгаву Старуху, а дітей, тепер вже своїх, привела на Іссик-Куль.
Діти виросли і одружилися. Почалися пологи у жінки, мучилася вона. Чоловік перелякався, став кликати мати-олениха. І почувся тоді видали переливчастий дзвін. Рогата мати-олениха принесла на своїх рогах дитячу колиску – бешик. А на дужці бешик срібний дзвіночок дзвенів. І зараз розродилася жінка. Первістка свого назвали на честь матері-олениха – Бугубаем. Від нього і пішов рід Бугу.
Потім помер один багатій, і його діти задумали встановити на гробниці роги марала. З тих пір не було маралів пощади в іссиккульскіх лісах. І не стало маралів. Спорожніли гори. А коли Рогата мати-олениха йшла, сказала, що ніколи не повернеться “.
Знову настала осінь в горах. Разом з літом для Орозкула відходила пора гостювання в чабанів і табунників – приходив час розраховуватися за підношення. Удвох з Момун вони тягли по горах два соснових колоди, і від того Орозкул був злий на весь світ. Йому б у місті прилаштуватися, там вміють поважати людину. Культурні люди… І за те, що подарунок отримав, колоди потім тягати не доводиться. Але ж в радгосп навідується міліція, інспекція – ну як запитають, звідки ліс і куди. При цій думці в Орозкуле скипіла злість до всього і всіх. Хотілося побити дружину, та будинок був далеко. Тут ще цей дід побачив маралів і мало не до сліз дійшов, точно зустрів братів рідних.
І коли зовсім близько було до кордону, остаточно посварилися зі старим: той все відпрошувався онука, прігулка цього, забрати зі школи. До того дійшло, що кинув у річці застряглі колоди і поскакав за хлопчиськом. Не допомогло навіть, що Орозкул з’їздив його по голові пару раз – вирвався, сплюнув кров і пішов.
Коли дід з хлопчиком повернулися, дізналися, що Орозкул побив дружину і вигнав з дому, а діда, сказав, звільняє з роботи. Бекей вила, проклинала батька, а бабця зуділа, що треба скоритися Орозкулу, просити у нього вибачення, а інакше куди йти на старості років? Дід адже в руках у нього…
Хлопчик хотів розповісти дідові, що бачив у лісі маралів, – повернулися все-таки! – Так дідові було не до того. І тоді хлопчик знову пішов у свій уявний світ і став благати мати-олениха, щоб принесла Орозкулу і Бекей люльку на рогах.
На кордон тим часом приїхали люди за лісом. І поки витягали колоду і робили інші справи, дід Момун дріботів за Орозкулом, точно відданий собака. Приїжджі теж побачили маралів – видно, звірі були нелякані, із заповідника.
Увечері хлопчик побачив у дворі кипіли на вогні казан, від якої виходив м’ясної дух. Дід стояв біля багаття і був п’яний – хлопчик ніколи його таким не бачив. П’яний Орозкул і один з приїжджих, сидячи навпочіпки біля сараю, ділили величезну купу свіжого м’яса. А під стіною сарая хлопчик побачив рогату маралів голову. Він хотів бігти, але ноги не слухалися – стояв і дивився на спотворену голову тієї, що ще вчора була Рогатий матір’ю-оленихою.
Скоро всі розсілися за столом. Хлопчика весь час нудило. Він чув, як сп’янілі люди чавкали, гризли, сопіли, пожираючи м’ясо матері-олениха. А потім Сайдахмат розповів, як змусив діда застрелити олениха: залякав, що інакше Орозкул його вижене.
І хлопчик вирішив, що стане рибою і ніколи не повернеться в гори. Він спустився до річки. І ступив прямо у воду…